Щоб там вітер не казав, що б не говорив,
Але зранку прямо з хмар дощичок полив.
Намочив суху траву, заволожив сон.
Запалало три свічі десь біля ікон.
Стало видно як Ісус порає в саду -
Садить яблуню струнку й вишню молоду.
А Маріє воду ллє в ямку біля ніг.
Ну а Йосип помоливсь, вийшов на поріг.
Стали птахи прилітать, стало молодіть.
Біля кожного куща стало в нас весніть.
Стали сяять Образи золотом беріз
Ну а дощики рясні падати униз.
І, як в божому раю, стало скрізь світать.
І спустилася на лан божа благодать.
Така тиша, такий дзвін, перестук сердець,
Що аж грушка і верба стали під вінець.
Що аж зашпори зайшли, хоч вже не мороз.
І злетіло три сльози з розових мімоз.
І цвірінькав горобець прямо у вікні.
Все б нічого, тільки знов віченьки сумні.
Ця краса така жива, непорочна суть.
Вже й підсніжники в траві білії цвітуть.
Вже й примули... Тільки в нас далі йде війна.
І стоїть моя весна біла, як стіна.
Г.Потопляк.
