Прийшла донька зі школи. Милий Боже!
Засапана, мов бігла марафон.
Розмазує сльозу: "Я вже не можу!" -
І на диван жбурляє телефон.
"У всіх-усіх айфонам нема краю,
Хоч коштують і грошей немалих!
Не гнівайся, матусю, я благаю,
Купи мені такий же, як у них!
Сміються з мене учні всі у школі,
Мій телефон не вартий і гроша..." -
Так слухала я доню - і поволі
У п'ятки десь ховалася душа.
Я не скажу, що ми сім'я убога -
На той Айфон, можливо, б нашкребли.
Але в якого, люди, педагога
Такі поради для батьків були?
"Послухай, доню, - мовила несміло, -
То не причина бути у журбі.
Айфон придбати - ой, нехитре діло,
Але чи треба справді він тобі?
Як дівчинці, згадай, ти співчувала,
Вона, бідненька, хворою була.
Ти ж гроші, що на іграшку збирала,
На лікування всі їй віддала...
Хтось статків накопичує мільйони,
А хтось сім'ю благає у життя...
І щастя, рідна, то не телефони,
А ти, моє розумненьке дитя!.."
Ми довго ще про різне говорили,
Мабуть, доступні я знайшла слова,
Бо вже айфони, ніби мертві брили,
Минала доні світла голова.
"Щоб ми дітей отримала хороших, -
Сказав хтось дуже влучно, без прикрас, -
Їм треба вдвічі менше наших грошей
І вдвічі більше часу біля нас".
© Т. Кісельова
