«Що ж таке кохання?» – питала вона.
«Це коли душа впізнала свою душу. І серце тужить за нею».
«І що тоді?»
«Дай серцю волю. І згадай про ноги – нехай вони приведуть тебе до нього; згадай про очі – нехай вони заглянуть йому в очі; згадай про руки – нехай вони торкнуться його. І забудь про голову…»
«Як упізнати, що він мій?»
«Він упізнає тебе сам. Бо знайде в тобі не променисті очі, не розкішні коси, не пругкі перса, не стрункі ноги, не вмілі руки, не мудре серце, не лагідну вдачу… Він знайде в тобі щастя».
"Чарунки днів".
(с) Мирослав Дочинець
