👧👦💛 ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ДІТЕЙ 💛👧👦
ТРИ «НЕ» Юлії Гіппенрейтер
💛 Не змушуйте себе гратися з дитиною
До шкільного віку головний спосіб існування дитини -- гра. Але важливо не скільки годин і хвилин ви з нею проводите, а якість ваших ігор. Не змушуйте себе гратися з дитиною через силу. Вона відчуває, що вам з нею нудно. Шукайте те, що вам самим цікаво робити разом з дитиною.
Крім спільних ігор, дитина повинна вміти самостійно підшуковувати собі заняття і гратися. «Сама роблю», «сама вигадую» переходить надалі в «сама мислю». Ви ж не зможете за неї будувати хід її думок?
Тому важливо, щоб було не тільки «ми разом», а й «я сама». Потрібно відпускати, щоб вона перестала завжди покладатися на маму: а що мені тепер робити? А чим зайнятися? Важливо делікатно потроху зменшувати власну участь у грі, щоб дитина гралася сама.
Ба більше, батькам взагалі не варто стосовно дій дитини говорити «ми». «Ми пішли в дитячий садок», «ми перейшли до другого класу», «ми готуємося до вступу в школу», а потім і «ми вступили до вузу». Важливо, щоб діти розрізняли, де «ми з мамою», а де «я».
💛 Не «виховуйте» дитини
Дитину часто виховують, виходячи з того, як вважають за правильне мама і тато, з їхніх уявлень про те, як повинна себе вести дитина і як має бути організоване її життя. Безперечно, дитині потрібно гарантувати безпеку і багато в чому обмежувати, хоча б задля того, щоб вона не впала з вікна шостого поверху і вміла переходити дорогу. Важливо, щоб вона вчасно їла, спала і була привчена до горщика.
Але для душевного контакту з дитиною цього зовсім недостатньо. Розуміти дитину -- значить розуміти, чого вона хоче, що для неї важко, що їй зовсім не до снаги, про що вона мріє і що для неї головне. Часто діти проявляють бажання в різких формах: «спати не хочу», «хочу морозиво», «хочу, щоб ти не йшла на роботу». Усі ці прямі «хочу» і «не хочу» насправді -- це відтворення з різним знаком батьківських «треба», які ми й називаємо вихованням. Нам треба, щоб вона спала і вчасно їла, нам треба на роботу.
А що потребує вона? Скажу, може, різко і парадоксально: якщо ви хочете встановити душевний контакт з дитиною -- облиште її виховувати.
💛 Не будьте завжди праві
Найчастіше виховання в нашій батьківській практиці -- це повчання. Ми говоримо: роби так. Якщо дитина так не робить, ми виправляємо її. Тобто керуємо нею. У кращому разі спрацьовує ваша наполегливість: «Читай, читай, читай -- це необхідно». У гіршому -- залякування: «Втикатимеш у комп'ютер -- у тебе виникне залежність, як у алкоголіків... Не вчитимешся добре -- виженуть зі школи і підмітатимеш вулиці». Наше виховання дає дитині потрібну нам форму, а критика, залякування і покарання цю форму заморожують: «Так не можна!», «Треба так!».
Якщо дитина помилилася, ми насамперед поспішаємо її поправити: «Ну ти ж знаєш, як потрібно додавати, ми ж учили ...». А ви візьміть і помиліться спеціально, напишіть першокласнику: 2 + 5 = 6. Якою щасливою буде ваша дитина, що батьки теж помиляються! Діти звикли, що ними керують, на них тиснуть. А самі вони -- ніщо. Чи не повчайте дитини -- пограйтеся з ними. Адже насправді в дитині дивовижним чином уже від народження закладено дуже багато здорової енергії. Вона здебільшого розвивається сама. Уже в рік дитина -- особистість. І потрібно поважати її інтереси і давати їй можливість самовизначення.
