Ще вчора була я висока, як вежа.
Здаться ще трохи — дiстану зенiт.
I раптом, як вибух, — обвал пожежа.
Розтрощений камнь — уже не гранiт.
Руйновище вiри, i розпач, i розпач!
Пiд попелом смутку похований шлях.
Зажуренi друзi сахнулися врозтiч.
Посiяне слово не сходить в полях.
На те й погорльцi, — будуeмо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище умiння — почати спочатку
життя, розумiння, дорогу, себе.
🎨 inst: @victoria.iver
