Ще до падолисту так далеко...
Новий день брунькато бавить гілку.
Щедро хтось мазнув вапном із глека
по вишнЯх учора, з понеділка...
Ще до міжсезоння так далеко...
Стрівся квітень, люблений весною.
На межі міжліття, мов лелека,
мостить два кубельця над водою...
Фастриґує сукні з сорочкàми
на тендітне тіло деревúнам.
Пестить медуницю коло брами,
і щасливий з того, як дитина...
Знов гаптує шовком нòві крила,
мріє про суцвіття із бджолою.
Я його завжди, як світ, любила,
і жадала так, як світ спокòю...
Ще до падолисту так далеко...
Стрівся квітень, юний, мов до шлюбу.
Будуть ще дощі, вітри та спека,
буде вишні квіт... І я ще буду...
Новий день пацьориться росою,
мружить сонце в обважнілих хмарах.
Ще до осені ген-ген... Давай з тобою
заблукаєм тут, в весняних чарах...
02.04.2024
Людмила Галінська
