Серпень...
Вишуканий. Жовтий. Елегантний.
В ньому велич левів й королів.
Погляд щирий, теплий та пікантний,
мов чарівність літніх вечорів...
Статний красень. Із часів колишніх.
Карі очі ваблять, як магніт,
як достиглі в спеку чорні вишні
каламутять в серці спомин літ.
Він такий... Мабýть, з аристократів.
Хоч свободу любить більш за все.
З-поміж розкоші, мережив чи дукатів
вибирає вітер. Та й усе...
Любить поле. Жовте. Стигле. Вічне.
Шум трави та шепіт колосків.
В тій любові щось таки магічне
і прадавнє... Він -- душа хлібів.
Де шугають яструби нестримні,
між полями й небом є межа,
там колишні замки старовинні
стережуть секрети в вітражах.
Там живе володар поту й спеки,
що пече оладки та коржі.
І ладнає стрій старим лелекам,
спорядивши бузьок до рідні...
Колисає в люльках громовиці,
випускає, іноді, в поля...
Маже медом груші жовтолиці,
що сховались в зàспане гілля.
Він -- митець. Чіпляє позолоту
колоскам і соняхам в чуби.
Від душі ненàвидить болото,
сушить трави, ябка і гриби.
Пахне сіном, флоксами й рум'янком,
стиглим маком, кропом, полинòм...
Варить чай, і снідає вівсянку,
як нема, то пончики з пшоном.
Любить літо. Щиро і одвічно.
В'яже сукні з сонця та роси
для рудої діви. І щорічно
виглядає Осені сліди...
Він романтик. Трохи меланхолік.
Вірить в казку, як мале дитя.
Тягне літо до чужих кордонів...
Серпень... Серпень... Я навік твоя...
01.08.2023
Людмила Галінська
