Сама не знаю, а душа бринить.
Тріпоче так, аж зойкає тремтіння.
То ніби зупиняється на мить,
То серце вириває, аж з корінням...
Вже світ ховає ніч у далечінь
І ніжності заквітчує ранкові.
А сонце пробудивши неба синь
В обійми загортає солодові...
За тисячі кілометрів у вись,
Летить душа прозора в невідоме...
Мій Ангел, долі вже переплелись,
Так впевнено, так пристрасно, свідомо.
Не розділити душі вже навпіл.
Не зупинити в серці того дзвону.
Я бранка і я падаю без сил
В обійми твого ніжного полону...
(с) Людмила Григоренко
