Коротка легенда про ромашку
У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить.
Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: "Зроби з них відвар і напої синочка”. "А як же звуться ці квіти?” - запитала жінка. "Як вилікується синок, то й назвеш їх ім'ям свого сина”.
Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: "Пий, синочку, ромашку і будеш здоровим!”.
Ромашка
(Ніна Воронюк)
На ромашці білій про любов питають:
Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.
Не скуби ромашку, їй цвісти весною,
Говори з красою вічно мовчазною.
В ромашковім полі жайвори співають,
І росу пахучу ночі сповивають.
Скроплена дощами, вимита водою,
Це світилка чиста в косах молодої.
Від весни до літа і в порі осінній
Нею пахне купіль, нею пахне сіно.
І в морози зимні пелюстки ті самі
Змалював Художник у віконній рамі.
Бог її плекає і вітри голублять,
Як її полюбиш, то й тебе полюблять.
Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,
Це любові квітка у зеленім храмі.
Пісня про ромашку
У великому натхненні
побіжу до тебе в гості
понадкушувать цілунки,
попідслухувать торкання,
тихе-тихе шовковисте
шарудіння двох долонь.
У великому натхненні
танцюватиму, як дощ,
повитоптую зелені
паростки всіляких зваб.
Лиш одне туге стебельце
із розкішним білим цвітом
піднесу до вуст чудових
для палкого поцілунку!
Василь Симоненко
*
Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п'яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
Ромашки
(Василь Дунець)
Був вечір холодний, хоч літо буяло,
А в серці нежданно весна розцвіла
Ти білі ромашки мені дарувала,
Три білі ромашки, навіщо слова.
Приспів:
Любить - не любить
і з жалем до болю,
немов у безодню летять пелюстки..
Любить - не любить,
та, що це зі мною,
навіщо марную чарівні квітки .
Три білі ромашки, збагнути не важко,
Які це жадані слова, чарівні.
Ти ніжно горнулась, а серце, як пташка,
З грудей виривалось на волю мені.
Приспів.
Отак ворожив я, а зорі сміялись
І раптом - нема вже ромашок в руці.
Пелюсточки білі траву прикрашали,
Мені ж залишились стеблинки одні.
Приспів:
Любить - не любить
і з жалем до болю,
немов у безодню летять пелюстки,
Любить - не любить,
та, що це зі мною,
я знову шукаю чарівні квітки.
Ромашки
(О. Синютін)
В осінньому полі леліють ромашки,
А вечір з-за гаю іде крадькома.
Затихла вже пісня останньої пташки,
І я серед поля сама.
Приспів:
Ромашки, ромашки на житній стерні.
Хоч літо минуло, цвітуть.
То що ж наворожать ромашки мені,
Коли на долоні впадуть? | (2)
І стеляться тіні на білі ромашки,
Ш сонце за обрій так швидко пливе.
А я все челаю щасливої казки,
Скажіть де та казка живе?
Приспів.
Ромашка і метелик (дитяча казка від МаріЇ Пономаренко)
Ромашка стояла по коліна у густій траві та милувалася літнім ранком. Аж ось Ромашка побачила великого строкатого Метелика, який повільно летів до неї, натужно махаючи крильцями.
– Рятуй! – вигукнув Метелик. – Ось-ось упаду.
Квітка нахилилася і підхопила Метелика. Він притулився до її жовтого ока і завмер.
– Грійся на здоров’я. Що ж трапилося з тобою?
– Надумав біля дзвіночків політати, а вони саме у росі купалися. Стрепенулись і обілляли мене з голови до лапок. А з мокрими крильцями не політаєш.
Коли Метелик відчув, що крильця висохли, знявся і полетів.
– Ромашко, ти гарна й добра, і я хочу віддячити тобі за допомогу. Подарую тобі танок літа.
Метелик змахнув крильцями і почав танцювати. Метелик продовжував танок для Ромашки, а всі милувалися цим дивом.
Про те, як ромашка стала ворожкою
(казка, автор Ігор Калинець)
More Sharing Services
Share
|
У гаю, на лузі, в полі -
скільки там квіток!
Ми нарвали їх доволі,
потім посідала в колі,
щоб сплести вінок.
У віночку є Ромашка,
ось про неї наша казка.
Ромашку, звичайно, кожен знає. Вибігаючи в садок, де цвітуть Ромашки, і обриваючи пелюстку за пелюсткою від золотого очка, проказують: «Любить — не любить, любить — не любить...» Але як не боляче Ромашці, вона пишається: «Я не звичайна собі квітка, а знаменита ворожка. Піду похвалюся своїй королеві — Рожі-Троянді Пурпуровій».
Так і зробила, А Рожа-Троянда повеліла:
— Залишайся у моєму палаці Будеш придворною дамою — королевиною знаменитою ворожкою.
І стала жити Ромашка у королівському квітнику. Ото покличе її Рожа-Троянда до себе і запитує:
— Скажи мені, знаменита придворна ворожко, чи любить мене Польовий Мак? Ромашка прошепоче: «Любить — не любить»,— а тоді відповідає:
Ой так-так!
Любить-любить тебе Мак.
Згодом знову запитує королева:
— А чи любить мене квіт Ірис?
Стиха поворожить собі Ромашка і каже:
І тепер, як і колись,
Тебе любить квіт Ірис.
А потім цікавилася - чи любить свою королеву Гіацинт? Ромашка .відповідає:
Як же тебе не любить?
Любить-любить Гіацинт
І як Рожі-Троянді Пурпуровій не бути вдоволеною такою ворожкою?
Рожа-Троянда радіє: "Всі мене в цьому королівстві люблять, Я прекрасна і добра володарка". Та враз спохмурніла: вона пригадала, що є один квіт, який нікого- нікого не любить. Покликала королева Ромашку і запитує:
— Скажи мені, знаменита придворна ворожко, чи є десь на світі хоч один квіт, який би не любив мене?
Ромашка своїм звичаєм відповідає, тихенько перед тим повороживши «любить - не любить»:
Я такого не знаходжу
Що не любить славну Рожу.
Та королева не могла повірити Ромашці, бо є квіт Нарцис, що любить тільки себе,— квіт-самолюб. Він закоханий тільки у себе самого — самозакоханий квіт! Королева нічого ие сказала Ромашці, але на другий день знову загадує:
— Скажи мені, знаменита придворна ворожко, чи любить мене Нарцис? А Ромашка, як завжди не вагаючись, відповідає:
І тепер, як і колись
Тебе люить квіт Нарцис.
Отут Рожа-Троянда цілком розчарувалася у своїй знаменитій ворожці. Бо коли хтось хоч раз скаже неправду, то вже не хочеш йому вірити далі, хоч би тепер говорив чистісіньку правду.
— От і не любить! — вигукнула обурена Рожа-Троянда Пурпурова, почервонівши ще дужче.— Нарцис зовсім мене не любить. І нікого-нікого не любить. Мені більше не потрібні у королівському дворі погані знамениті ворожки. Можеш іти на всі сто вітрів!
Прикро стало Ромашці. Догоджала-догоджала своїй володарці - і перестаралася, Побрела Ромашка, наче циганка, по усіх усюдах. Де тільки не зустрінеш її: в садку, при дорозі, в полі, на галявині в лісі, на подвір'ї, на пустирі... Всі знають, що вона знаменита ворожка, і називають ще порадницею або королицєю ( напевне, тому, що була при королеві). І, обриваючи з квітки пелюстку за пелюсткою, проказують: «Любить — не любить».
Квітку голублю,
пелюстку гублю:
— Ромашко-Ромашко,
чи тобі не важко?
— Важко не жити,
а ворожити.
Любить — не любить,
а мене згубить.
Румунська казка про ромашку
Давно це було. Правив тоді країною хоробрий і могутній король Михай. На найвищому місці стояв його замок, оточений стінами і глибоким ровом, - неприступним він був для ворогів. Улюбленим заняттям для короля було полювання - відважно скакав він по полях і лісах зі своїми вірними слугами. "Тру-ру-ру", - сурмили роги, і дзвінким гавкотом заливалися королівські гончаки. Траплялося, від'їжджав король на війну - і ніякі вороги не сміли порушити меж його держави.
Але був Михай на полюванні або воював - завжди квапився він скоріше повернутися у свій замок: вже дуже любив він свою молоду королеву - прекрасну Аніцу, і ніколи не розлучався з нею надовго. Не лише король - усі придворні захоплювалися доброю і веселою королевою, і усі слуги і служниці - до самого останнього кухарчука - любили її і намагалися в усьому догодити.
Але одного разу, повертаючись з полювання, глянув король Михай на високу вежу, де його завжди чекала Аніца, і не побачив там нікого: похмурим і тихим був замок, навіть птахи замовкли навкруги, і дерева стояли, не ворухнувшись. В'їхав король зі свитою у ворота, і тут кинулася йому назустріч стара нянечка королеви : - Ах, захворіла, захворіла наша мила Аніца, не може кроку ступити, голови підняти!
Кращих лікарів призвав Михай. Вже як тільки вони не лікували королеву, але їй не ставало краще. І тоді згадала стара нянечка, що ще в дитинстві лікувала її матір відваром з ромашки - і засіб цей допомагав і дітям, і дорослим. Узяла нянечка кошик і відправилася в ліс. Там, де було посвітліше, росла безліч цих квітів. Схилилася вона до одного: - Скажи мені, квіточка, біла пелюсточка, золота серединка, чи можеш ти вилікувати нашу королеву? - Не можу, - відповідає квітка. - Немає у мене такої сили..
Далі йде нянечка, знову ромашки побачила: - Білі квіточки, різьблені листочки, скажіть, дайте відповідь, чи можете ви нашу королеву вилікувати? - Ні, - закачалися ромашки, - ні, не дано нам такої сили.. Ти піди далі - там, на пустирі, на смітному місці, ростуть наші сестри - ті квіти, що уміють лікувати.
Дійшла - добріла нянечка до того пустиря, до того смітного місця. Дивиться: і тут ромашки, тільки не такі великі і високі, як в лісі, а зовсім непоказні, але теж - із золотими макушечками. - Що, бабуся, по допомогу до нас прийшла? - тихо зашелестіли квіти. - чи Сама хвора, або хто інший? І коли розповіла стара жінка, в чому справа, квіти тут же відгукнулися: - Ми можемо, можемо – вилікуємо, допоможемо…
Зраділа нянечка, цілий кошик квітів набрала, йде додому, квапиться.. Приготувала вона цілющий відвар, стала їм поїти Аніцу - потихеньку, крадькома, щоб знамениті лікарі не помітили, та її, темної старої, не прогнали. День від дня все краще ставало королеві, а через тиждень вона і зовсім видужала!
Ромашка (Ганс Християн Андерсен)
От тільки послухай!
За містом, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! Перед нею - маленький квітничок, обгороджений пофарбованим парканом. Коло самісінького паркана, біля рівчака, в чудовій зеленій траві росла маленька ромашка.
Сонце голубило її так само тепло й ніжно, як і великі розкішні квіти в саду, і через те вона росла просто не день у день, а щохвилини. Одного ранку вона зовсім розцвіла: її маленькі блискучо-білі пелюсточки промінням розходилися від золотого сонечка, що було посередині.
Ромашка не думала про те, що жодна людина не побачить її тут у траві і що вона простенька, непоказна квітка. Ні, вона була дуже задоволена, вона повернулася до теплого сонця, дивилась на нього і слухала жайворонка, що співав у височині.
Маленька ромашка була така щаслива, ніби на свято, хоч це був буденний день. Усі діти вчилися в школі. В той час, коли вони сиділи за партами і вчилися, вона сиділа на своїй зеленій стеблинці й також училася - в теплого сонечка, в усього, що було навколо неї. Ромашці здавалося, що маленький жайворонок співає так чудово і дзвінко про все те, що вона зараз відчуває. Ромашка з захопленням дивилась угору на щасливу пташку, яка може 9 літати й співати. Але вона не сумувала, що сама цього не могла зробити.
«Адже я бачу і чую,- думала вона,- сонце світить мені, вітрець цілує. О, мені дано багато хорошого!»
В садку за парканом росло багато поважних, гордих квітів. Чим менше вони пахли, тим більше пишалися. Півонії надувалися, щоб бути такими ж великими, як троянди, але ж не в розмірі справа!
Тюльпани вигравали найкращими кольорами; вони це добре знали і трималися рівно, щоб їх було краще видно. Вони не звертали ніякої уваги на молоденьку ромашку за парканом, але тим уважніше розглядала їх вона і думала: «Які вони пишні та прекрасні! Напевне, до них злетить ця чудова пташка! Яка я рада, що росту так близько і можу бачити всю їхню красу».
І тільки вона це подумала, як почулося: «Кві-кві», і злетів жайворонок, але не до півонії і не до тюльпанів,- ні, він злетів низько в траву до простенької ромашки. Ромашка від радості так злякалася, навіть не знала, що й подумати.
Маленька пташка кружляла навколо неї і співала:
- Ой, яка м'яка-травичка! Ой, яка мила маленька квіточка з золотом у серці і в срібному вбранні!
Справді, жовта середина ромашки ясніла золотом, а білі пелюсточки навколо блискотіли, як срібло.
Яка щаслива була маленька ромашка,- ні, цього ніхто й уявити не може!
Пташка цілувала її дзьобиком, співала для неї, а потім знову підносилась у блакитну височінь.
Напевне, минуло з чверть години, поки ромашка отямилась!
Трохи соромливо, але щиро й радісно подивилась вона на інші квіти в садку.
Вони ж бачили те щастя й ту честь, що їй припали, вони ж мусили зрозуміти, яка Це була радість. Але тюльпани виструнчились ще більше, ніж раніш, і такі колючі та червоні стали спересердя їх обличчя! Тупоголові півонії понадимались. Це добре, що вони не вміли розмовляти, а то б багато наговорили ромашці! Бідна маленька квітка побачила, що вони зовсім не в гарному настрої, і їй стало дуже прикро.
В цей час вийшла в садок дівчинка з великим гострим блискучим ножем. Вона підійшла до тюльпанів і почала зрізувати їх один за одним.
- Ой! - зітхнула маленька ромашка.- Як страшно! Це ж їм кінець!
Дівчинка з тюльпанами пішла додому. Ромашка раділа, що вона росте на вулиці, в траві, і що вона маленька, непомітна квітка. Вона була вдячна за це і, коли зайшло сонце, склала свої пелюсточки; заснула, і цілу ніч їй снилось сонце та маленька пташка.
Другого ранку, коли ромашка знову щасливо простягла свої білі пелюстки, ніби маленькі ручки, до світла й повітря, вона пізнала голос пташки. Але голос бринів сумно, бо пташку спіймали й посадили в клітку коло відчиненого вікна.
Вона співала про вільні щасливі польоти, співала про молоде зелене жито на полях і чудові подорожі на своїх крилах - високо, в безмежні простори. Сумно було бідному жайворонку, полонений сидів він у клітці.
Маленька ромашка так бажала допомогти йому! Але що вона могла зробити?
Це важко було придумати. Квітка зовсім забула про те, як гарно навколо, як тепло гріє сонце і як розкішно біліють її пелюстки. Вона думала тільки про спійману пташку, якій нічим не могла допомогти.
В цей час зайшли в садок два маленькі хлопчики: один з них ніс у руках ніж, великий і гострий, як той, яким дівчинка зрізувала тюльпани. Вони підійшли до маленької ромашки. Ромашка не розуміла, чого вони хочуть.
- Тут ми можемо вирізати чудовий дерен для жайворонка,- сказав один з хлопчиків і почав обкопувати землю чотирикутником навколо ромашки так, що вона опинилась посередині.
- Зірви квітку,-сказав другий хлопчик, і ромашка затремтіла від страху, що її зірвуть: це ж однаково, що втратити життя! А вона хотіла ще жити, вона хотіла потрапити з дерном в клітку до полоненого жайворонка.
- Ні, облиш її,- сказав перший хлопчик.- Так красивіше.
Ромашка лишилася стояти і потрапила в клітку до . жайворонка.
Нещасна пташка голосно скаржилась про свою втрачену волю і билася крильцями об залізні грати клітки.
Маленька ромашка не вміла розмовляти, не могла сказати жодного слова втіхи, хоч і дуже хотіла. Так минув ранок.
- Тут нема води,- стогнав спійманий жайворонок.- Вони всі пішли і забули мені лишити хоч краплину води. Моє горло пересохло, все горить! Вогонь і лід всередині, повітря важке. Ах, я мушу вмерти, розлучитися з теплим сонячним промінням, з свіжою зеленню, з усією красою.
І він встромив свій дзьобик у прохолодний дерен, щоб трохи освіжитися. Тут він помітив ромашку. Жайворонок нахилився, поцілував її дзьобиком і сказав:
- І ти зів'янеш тут, бідна маленька квіточко! Тебе і маленький жмут зеленої трави мені дали замість цілого світу, що я мав на волі! Кожна маленька травинка буде мені зеленим деревом; кожна твоя біла пелюстка - пахучою квіткою. Ах! Ви тільки нагадуєте мені, чого я позбувся!
«Як мені його розважити?» - думала ромашка, але не могла поворушити пелюсткою, тільки аромат, що лився з неї, був далеко дужчий, ніж завжди буває цієї квітки. Це помітив й жайворонок, і хоч він знемагав від спраги і обривав зелені травинки, але квітки не чіпав.
Настав вечір, та ніхто не приносив води пташці. Вона витягла свої гарні крила і затремтіла; її пісня була жадібна- «пік-пік»,- маленька голівка схилилась до квітки, і серце пташки розірвалось від суму та муки. І квітка не могла, як учора, скласти свої пелюстки й заснути; вона схилилась додолу, знесилена й сумна.
Тільки на другий ранок прийшли хлопчики і, побачивши мертву пташку, гірко заплакали.
Потім викопали гарненьку могилку і прикрасили її пелюстками квітів. Тіло пташки поклали в гарну червону коробочку: її пишно поховали, бідну пташку. Поки вона жила й співала, про неї забували - залишили її умирати в клітці від спраги,- а тепер влаштували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.
А дернину разом з ромашкою викинули на запорошений шлях. Ніхто й не подумав про квітку, яка найбільше від усіх любила бідну пташку і так хотіла її втішити.
Англійська легенда про ромашку
Колись дуже давно жила сім'я, що наполовину осиротіла. Мати з двома дітьми, сином і дочкою, жила в будинку у брата. Діти були ще маленькими і грали на поляні біля будинку, збирали зростаючі ромашки і сплітали їх у вінки. Одного разу Роберт (так звали брата) подорослішав і сказав своїй сестричці, що йому пора стать помічником своєму дядькові, який вже постарів, і сім'я стала для нього справжнім тягарем. І засобирался в дорогу, пообіцявши сестричці принести стільки золота і срібло, скільки було ромашок на цій поляні. Еліза - сестра його, почувши такі слова, почала плакати і відмовляти брата. Але він заспокоїв її, сказавши, що Бог, який доглядає за ромашками і дає їм такий прекрасний зовнішній вигляд, обов'язково потурбується і про нього.
Перший час Еліза регулярно отримувала листи від брата. Але пройшло декілька років, дядько помер, а листи перестали приходити. Еліза з матір'ю продали будинок і переселилися в інше місце, куди не вела жодна дорога, там вони купили зовсім маленький будиночок. Еліза дуже сумувала по братові, і боялася, що вже ніколи не побачить його, тому що Роберт не знайде до них дорогу. І тоді їй прийшла думка про ромашки, які так любив Роберт. Вона знайшла їх в полі, викопала усі корені і посадила їх біля будинку. З часом ромашка так сильно розрослася навколо будиночка по усій вершині пагорба, що здалека він був схожий на білосніжний килим.
Незнайомець йшов по дорогах, він був добре одягнений, сильний і міцний, але вже ледь пересував ноги, а плечі його повисли від важкої ноші в рюкзаку. З боку здавалося, що він збився з шляху, заблукав і йде вже дуже довго. Але це й було так насправді. Втомлений подорожній йшов вже достатньо довго, поки підняв очі і побачив на далекому пагорбі килим білосніжних ромашок. Він був здивований, як квіти могли з'явитися так високо і пішов прямо на квітуче поле ромашок, по бездоріжжю. Він прийшов до будиночка, відкрив двері і запитав: чи не знають тут що-небудь про вдову з сім'ї Робертсов? І тоді Еліза кинулася йому на шию, набуваючи знову давно втраченого брата. Роберт знову викупив ферму і вони жили довго і щасливо. За цією легендою говориться, що Еліза вийшла заміж, а вже її онук завіз насіння ромашки з Англії в Америку.
Казка про ромашку(О. Бердник)
Кажуть: коли падає з неба зірка — хтось умирає. То неправда. Наші прабатьки стверджували: якщо падає зірка — народжується нова людина.
Сумно зірці самотою мандрувати в небесній пустелі. Дивиться вона згори на бурхливе життя землі, на заквітчані луки, густі ліси, на зграї птахів, що злітають до хмар, на дітей, котрі бавляться в пісочку біля рік та озер, і мріє стати людиною.
Прагнення народитися буває таким потужним, що перемагає тяжіння неба. Тоді зірка падає. І відразу десь закричить, заплаче дитя, сповіщаючи про появу ще одного зореносного серця. Отже, людське немовля отримує небесну душу, і та душа вічно прагнутиме до зірок, бо зіркою є невгамовне людське серце.
Одного разу позаздрив людям син Цариці Ночі. Закортіло і йому отримати зоряну душу. Але як те зробити? Адже зірка сама має вибирати для себе нове життя[
І звернувся він до прекрасної Білої Зорі. Каже:
- Хочу мати зоряну душу, як люди. Що для цього треба
зробити?
- Небезпечне бажання,— всміхнулася Зірка.— Тільки коханого
зірка опромінює й дарує життя радісне, а нелюбому — судились
смуток, безодня жадань, пристрастей і навіть вбивство!
- А як дізнатися —любить чи не любить? — вигукнув син
Цариці Ночі.
- Поміркуй! - загадково відповіли Зірка,
Причаївся в пітьмі син Цариці Ночі, невідступне дивлячись на Білу Зірку. Міркує: любить — не любить? Боявся на щось зважитись. Та ось помітив він, що Зірка почала міняти барви, захвилювалася. Цариця Ночі прошепотіла синові, що Біла Зірка незабаром упаде з неба: незабаром народиться досі небачене немовля, котре вона полюбила.
І тоді зважився темний принц на злочин. Він створив із мороку та нічних туманів подобу дитини, а справжню вбив. Замислив хитрощами оволодіти Білою Зіркою, коли вона впаде для земного життя.
I ось упала Зірка, прокресливши полум'яну стежину в небес¬ному дивоколі. Але торкнувшись несправжньої дитини, не ввійшла в неї: не було там вогнища любові.
Кинувся принц Ночі до засмученої Зірки, хотів схотіти її, та вона розсипалася сріблястими іскрами по луках та полях, перетворившись на дивні квіти-ромашки, бо не могла вже вернутися до рідного неба.
Заревів від шаленства син Ночі, обернувся на скажений вихор, почав обривати пелюстки квітів, запитуючи:
- Любить — не любить! Любить - не любить!
Падають пелюстки на землю, а квітка все мовчить. Хтось із людей підслухав ті слова сина Ночі і теж почав запитувати у ромашки — чи любить вона?
Та хіба про це питають ?
Кажуть ЛЮДИ, що настане пора, коли ромашка знову перетвориться в Білу Зірочку. Коли? Це станеться тоді, коли ще раз народиться той самий незвичайний хлопчик, убитий сином Цариці Ночі.
Цікаві факти
В якості лікарської рослини ромашку лікарську цінували в античному світі та застосовували ще за часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Так, Діоскорид і Гіппократ рекомендували ромашку лікарську при захворюваннях нирок, сечового міхура і печінки, а також при головному болю.
В середні віки в деяких країнах був популярний ромашковий чай, який пили з медом або цукром і вершками. Для його приготування беруть сухі квіти, які заливають окропом з розрахунку 15 г на 1 л води і настоюють протягом чверті години. Чай із суцвіть ромашки краще пити на ніч, і тоді міцний і спокійний сон вам забезпечений.
Але з часом про цілющі властивості цієї рослини стали забувати, і лише в XX столітті ромашка лікарська знову повернула свою колишню популярність.
Цінні лікувальні властивості ромашки лікарської
Кожна квітка ромашки лікарської містить близько 1% ефірних масел. Фото: Sean Gallup / Getty Images
Кожна квітка ромашки лікарської містить близько 1% ефірних олій: бісаболол, фарнезен, бісабололоксіди, А і В, мірцін, монотерпени; кислоти кадинен, каприлова, ізовалеріанової та нонілова. Також були виявлені кумарини флавоноїди, каротиноїди полісахариди фітостерини, поліацетіленовий з’єднання та вільні органічні кислоти.
Ефірне масло ромашки:
має дезинфікуючу та потогінну дію;
зменшує утворення газів;
знімає біль;
послаблює запальні процеси;
нормалізує порушену функцію шлунково-кишкового тракту;
підсилює та прискорює дихання;
збільшує число серцевих скорочень,
розширює судини головного мозку. (Слід дотримуватися обережності: великі дози ефірного масла викликають головний біль і загальну слабкість);
застосовується при застуді та грипі, спазмах кишечника та метеоризмі, гострих шлункових захворюваннях, проносах, ревматизмі, подагрі, маткових кровотечах, лікуванні ран, що погано гояться (зовнішньо).
Хамазулен — гірка речовина і найцінніша частина ромашкового масла — має протизапальну, протиалергічну і місцево знеболювальну дію. Штучні аналоги хамазулену застосовують при лікуванні алергічних захворювань шкіри, бронхіальної астми, колітів, ревматизму, гастритів, опіків рентгенівськими променями.
Найчастіше ромашку лікарську застосовують в якості легкого проносного, як жовчо- та потогінний, болезаспокійливий, протизапальний засіб. Ця рослина входить до складу безлічі шлункових і заспокійливих зборів.
Найчастіше ромашку лікарську застосовують в якості легкого проносного, як жовчо- та потогінне. Фото: ALI YUSSEF / AFP / Getty Images
Заспокійливий чай (в рівних частинах):
- квітки ромашки
- корінь валеріани
- листя м’яти
- плоди кмину
- фенхель
Одну столову ложку суміші цих рослин залити окропом, дати настоятися 5–20 хв, процідити, вживати по ½ склянки вранці та ввечері.
При гастритах, колітах і різних шлункових розладах (у рівних частинах):
- квітки ромашки
- деревій
- листя полину
- листя м’яти перцевої
2 чайні ложки цієї суміші залити склянкою окропу і пити як чай по ½ — ¼ склянки 2 рази на день.
