РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ.
(Сирота)
Ніхто Різдва так не чекав,
як та Маруся Боднарева...
Вже й місяць за село упав ,
чіплявши рогом за дерева.
А дівчина все вигляда ,
чекає хлопця біля хати.
Вже й батько донечку гука,
сердито поглядає мати.
Он зірка в небі як горить ,
сім’я вклоняється в молитві.
А серце дівчини болить-
«Чом вірила зрадливій клятві?»
«Отче наш,іже єси...»-
до Свят Вечері промовляють.
«Яко на небі й на землі..»-
всі за батьками повторяють.
«Спаси мій Боже й поможи...»
-дівчина щиро так благала.
«Мене,сирітку,захисти...»-
щоб хтось не вчув ,вона шептала.
Маруся -змалку сирота,
батьків своїх не пам’ятала.
А за столом-дальня рідня
і їх батьками називала.
Тяжке дитинство в сироти,
хоча вона рідню любила.
Та в хаті рідні є сини й своя дочка -найкраща,мила.
Кому хатину прибирать ?
-звичайно, лиш одна Маруся.
А на базар ,щоб сир продать?-
вставала вдосвіта,бо мусить.
І на
Торговиці*зустріла,
як сонце ясне ,юнака.
Стрічались тайно,рочок цілий ,
їм свідком ніченька була.
Він мав сьогодні попросити,
при названих батьках, руки.
Кінець вечері,знов молитись ,
вже під вікном колядники ...
Колядували,віншували ,
« Ходи-но з нами»,
закликали.
Батьки у свята відпускали,
бо трохи серця все
ж ,та й мали.
А тій Марусі не до співів,
чекає свого жениха.
Душа то плаче ,то у гніві -
«Чом в мене доленька така?»
Як треті півні заспівали і потомилися усі.
Домашні спати полягали,
згасивши з лою каганці.
Маруся вийшла спішно з хати,
в зажурі стала,де паркан.
А із-за нього «чорт» патлатий -«Марусенько ,це я ,Штефан .»
«Прости мене,моя голубко ,що не прийшов ,як обіцяв.
Ішов ,а біля ставу вуйко* -«Спасіть !»-як різаний кричав.
Упав ,сарака*,в ополонку місцевий п’яниця Василь.
Отож ,возився з ним до ранку.
Замерз весь ,був на нього злий .
Та Слава Богу,йшов Вертеп
й мене в кожух старий оділи.
Марусько,я так був весь змерз,
тряслися з холоду і жили*.
Я біг до тебе якнайшвидше,
де клуб,то пару налякав.
Від молодичок симпатичних ,
то вже я сам чимдуш втікав...»
Маруся з радощів вмлівала,
любила Штефка ,ох любила.
Свого « чортяку» обіймала,
своєму щастячку раділа.
Ніхто Різдва так не чекав ,
як та Маруся Боднарева.
Їм місяць ясний все моргав,
чіплявшись рогом за дерева...
Побрались,як прийшла весна і доля їхня була вдала.
Та як Маруся була зла,то Штефка «чортом» називала.
А Штефко з гумором сприймав-
«І «чортом» десь мене любили...
І молодиць тих пригадав,що на Різдво його ловили...
На цих словах жінка змовкала,
бо цінувала те кохання.
Та все життя собі гадала-
« Чого лиш «чорт» прийшов під рання...
Ота Маруся Боднарева,моїй прабабці була в дружках.
А її дочка і моя бабця-були найкращії подружки.
Казала бабця ,що подружка красива була,королева.
Штрамацька* й добру мала вдачу,як та Маруся Боднарева.
Любов Кальцева
Реєстр.08.01.2022 р
«Різдв‘яна історія»-1880 роки
*****
Український фолькльор,легенди,
притчі,
Торговиця-місце для великого базару,який був по суботах.
Вуйко-дядько,частіше брат батька,але так звали інколи і чужих,
з повагою.
Сарака-бідака,бідовий,жалісливе і співчутливе значення.
Штрамацька-модна,статна ,красива(на нинішній час,як модель)
Жи'ли-жилки,сухожилля.
Світлина з вільного доступу інтернета.
