Рік тому в Прескулі у мене було декілька дітей с однаковим рівнем засвоєння знань, можливостями. Але кілька з них продовжили навчання в українській школі онлайн і залишилися вдома. Деякі - опинились закордоном і пішли до місцевих шкіл, садочків паралельно продовжували онлайн займатися зі мною.
І ось що ми маємо: діти, які залишились в Україні мали колосальний прогрес в опануванні рідною мовою і успіхи в читанні. Діти, які виїхали - залишилися на місці. Я не розуміла, що не так і вже ставила хрест на своїй педдіяльності, бо нічому не можу навчити.
На мою думку, середа, оточення дитини зробили свою справу. Діти в середньому 7 годин на добу перебувають в іншому мовному оточенні, букви на вивісках, радіо, - все нове. Ще добре, як батьки вдома спілкуються українською, а як ні? Тільки пані Наталя 2 рази на тиждень по 40 хвилин. Сили не рівні.
А наприкінці року зʼявилися заміна букв, слів мовою країни перебування.
Дитина - ідеальне створіння - вона буде пристосовуватися аби вижити, тому легко опановує нову мову. Історія стара, як світ, але тепер вона стосується цілого покоління українців.
Що робити?
Прийняти той факт, що знаходячись закордоном на перше місце виступає мова країни.
Не тиснути на дитину, не вимагати неможливого.
Підтримувати книгами, мультиками, своєю мовою україномовне середовище дитини.
Просто любити - вони цього потребують.
Підписуйтесь на мій блог в Інстаграм @natali.govori
