Літературознавці вважають Бредбері неперевершеним майстром стилю. Сам письменник стверджує, що стиль — це правда, а правда — це також біблійна простота. Як автор, він правдивий у своєму бажанні достукатися до людських сердець, змусити їх замислитися над життям, щоб прийти до загальної гармонії.
Невдовзі після виходу роману «451° за Фаренгейтом» для Бредбері почалась злива нагород і премій, що супроводжувала Рея до останніх років життя. 1954 року — нагорода Національного інституту мистецтв і письменства. Двічі йому присуджували премію О. Генрі. Він був лауреатом медалі Національної книжної фундації, лауреатом Еммі за адаптацію оповідання «Дерево Геловіну». Йому присвячено зірку на голлівудській Алеї Слави, усього ж на рахунку Бредбері 8 нагород і 2 номінації в галузі кіно. 2000 року Бредбері здобув медаль Національної книжкової премії за підсумком усієї прижиттєвої творчості, 2004-го — Національну медаль мистецтв президента Дж. Буша, 2007-го — Пулітцерівську премію «за визначну, плідну і глибоко впливову кар’єру як незрівнянного автора наукової фантастики і фентезі».
Про свою "літературну сім'ю" Бредбері писав так: "Жуль Верн був моїм батьком, Уеллс—мудрим дядечком. Едгар Аллан По доводився мені двоюрідним братом; він,як кажан, постійно мешкав у нас на темному горищі. Флеш Гордон і Бак Роджерс—мої брати і товариші. Ось вам і вся моя рідня. …Ну, ким я ще міг стати, як не письменником-фантастом у такій сімейці."
