Як літописець року, що минає, пишу я спогади про рік.
Рік мрій, надій, рік віри у добро,
яке навколо все ж таки було.
У січні, що минав незвично швидко,
я встигла все ж провідати ялинку,
Софії велич веселила очі, Богдан - сміливець верхи на коні.
Вечірнє небо і вогні - усе сподобалось мені.
Михайлівського маківки незвичайні світились, ніби ліхтарі.
Краси це місце, пам'яті і смутку,
бо там історія про тих,
що будуть вічно з нами на землі.
І знову сніг, і знову в нас ялинка,
Богдан укутаний сміливий на коні.
У пам'яті все те, чого нема,
А спогади морозні, як зима.
Іду до рідних маківок на дзвін.
І кожен вечір він нам сповіщає,
і славно пісня там лунає ,
все про червону, про калину, про нашу славну, рідну Україну.
Mila