Другим за величиною півостровом Азії є Індостан.
Протягом 200 років Індією мала Англія. "Англійською співдружністю націй" називають консерватори свою колоніальну імперію. Двісті років хизувалась Англія тим, що вона насаджувала культуру в Індії, і двісті років безжально витягувала з Індії все, що створювалося рукам до голодних рабів. Так було, так фактично залишалося все до останніх років. Населення цієї найбагатшої країни, прибираючи по два врожаї на рік, не мало хліба і вело напівголодне існування. Індія постачала рис та плоди на столи панів у метрополії, а в самій Індії лише половина дітей доживала до 15-річного віку! Мільйонами гинуть індуси при еурожаях, як це було, наприклад, 1945 року. Але навіть у врожайні роки в середньому в Індії помирало з голоду близько мільйона лише дітей. В Індії не освоєно величезних просторів джунглів, а в сусідніх з ними районах не вистачає землі для полів, ніде пасти худобу, і люди гинуть мільйонами. Ось чому населення Індії так пересичене «благодіями» білих панів, чому воно так глибоко ненавидить усіх і всіляких колонізаторів і так наполегливо домагається фактичної самостійності своєї держави.
Зазвичай ми уявляємо собі Індію тропічною країною, де вічнозелені джунглі готові поглинути і приховати у своїх нетрях усе створене людиною, якщо вона не оберігатиме своїх полів і селищ від всепоглинаючої навали зеленого моря гігантських дерев і ліан, що обплітають їх. Але є інша Індія, не південна – тропічна, а північна – субтропічна Індія, де хліб народить лише штучно зрошена земля; Індія, де живуть мільйони людей, життя яких повністю залежить від того, чи багато води дадуть Гімалаї річкам, що стікають з них.
На північному заході, у цій субтропічній Індії, розташована пустеля Тар. Околиці її складені дрібноземними ґрунтами, а центральні простори зайняті пісками. Сухість повітря протягом більшої частини року тут така велика, що ця область вважається не напівсухою, а сухою, пустельною. Але Тар була однією з найкращих пустель світу. Весняні та зимові дощі давали можливість розвиватися хоч і не густій рослинності, але все ж таки цілком достатньою для випасу худоби та для скріплення пісків, а м'який клімат її нічим не загрожував ні людині, ні стадам.
Пасовища пустелі Тар так хижацько витоптувались стадами, що трави збідніли і піски в багатьох районах стали голими, сипучими. Вони засинають і те, що вціліло від колишніх пасовищ, і "найкраща" пустеля не може прогодувати половини тих стад, що випасалися в ній раніше.
Вздовж західної околиці пустелі Тар протікає найбільша річка Південної Азії, що породила піски цієї пустелі - Інд. Вона бере свій початок з льодовиків Гімалаїв і приносить з високогір'я разом з водою величезні кількості піску та родючого мулу. Англійці в гонитві за дешевою бавовною і рисом, створеними руками злиднів оплачуваних і постійно голодуючих рабів, розширили в долині Інду зрошення, проте не підкорили річку. Вона то приносить спустошливі повені, то меліє настільки, що не може забезпечити зрошення полів. Буває, що річка залишає своє русло і прокладає новий шлях, гублячи поля та викликаючи справжні лиха. Водночас Інд марно скидає в океан у середньому в 2,5 рази більше води, ніж приносить із гір найбільша річка Середньої Азії – Аму-Дар'я.
Колосальні надлишки води Інда можна було б використовувати для повного обводнення та зрошення цієї пустелі, що займає близько 300 тисяч квадратних кілометрів. Значно розширивши посіви рису та бавовни, можна забезпечити справжнє багатство усьому населенню Індії. Але в сучасних умовах це ще не під силу ні республіці Індії, що стає на шлях самостійного розвитку, ні Пакистану, що прибирається до рук американцями, до якого відійшла вся західна частина пустелі і долина Інду. Народи Хіндустану стали на шлях самостійності. Влітку 1954 року їхній президент Неру сказав, що Індія не бідна країна і для розвитку свого господарства не потребує іноземних позик. Однак у штучно відокремленому Пакистані, створеному з надією на старовинний капіталістичний принцип «розділяй і володарюй», зараз справді панує американська політика війни. Але настане час, коли для всіх народів Індії, незалежно від їхнього віросповідання чи кастовості, їхня вільна, мирна праця буде джерелом достатку та багатства самого народу, а не збагачення, білих панів. Індійський народ стане справжнім паном своєї долі, своєї країни та своїх річок.