У самому серці Азії, притиснутий до північних підніжжів найбільшого у світі нагір'я Тибету, лежить пояс пустель Внутрішньої Азії. Він простягся на 3 500 кілометрів від підніжжя Паміру до Маньчжурії. Суворий клімат цих пустель. Денна спека чергується тут з нічними холодами, запорошені чорні бурі змінюються сильними морозами, а вітри часом вирують сильніше, ніж у будь-яких інших пустелях світу.
По-різному складалося тут життя людини - і на просторах пустель і вузькими підгірськими околицями.
Одні райони давно використовувалися для пасовищ кочівниками, господарство яких мало змінювалося протягом тисячоліть. «І трава має душу», - вчить монголів буддійська релігія. "Великий гріх косити траву і орати землю - при цьому губляться душі незліченних рослин". Ось чому не можна займатися землеробством, а треба лише кочувати зі своїми стадами, перебуваючи у повній залежності від природи. Ось чому на величезних просторах Внутрішньої Монголії протягом століть єдиним транспортом був верблюд, єдиним одягом-шерсть, єдиною їжею - молоко без хліба і зрідка м'ясо. Ось чому в роки посух гинули не тільки стада, а й самі кочівники, і життя їх залишалося таким самим суворим і незабезпеченим, як і на ранніх стадіях становлення людської культури.
В інших місцях виникали та розвивалися землеробські держави, які створювали писемність та літературу. Але приходили завойовники, знищували людей і міста, спустошували царства, і на довгі століття піски опановували пам'ятки архітектури та культури.
У 1907-1909 роках нашому російському мандрівнику П. К. Козлову вдалося знайти в Центральній Монголки мертве місто - Хара-Хото, стародавню столицю Тангутського царства XIII-XIV століть. У Хара-Хото, частково похованому вже під пісками пустелі, було знайдено найбагатші пам'ятки стародавньої культури та, зокрема, величезну бібліотеку, що налічує близько 2 тисяч томів цінних книг.
У підгірських ділянках, на вузьких смужках між лісками і горами, там, де є хоч трохи води, давно виникали оази з полями, що ретельно оброблялися. На весь світ славляться підземні водозбірні галереї – кяризи Ірану. Багато хто вважає, що вони створювалися лише в Ірані. Але в пустелях Західного Китаю, в прикордонній з Казахстаном провінції Сіньцзян, біля підніжжя гір густою павутиною простяглися величезні довжини. Можна лише вражати титанічну працю, яка була потрібна для їх створення. Схили улоговин Турфан і Люкчум буквально зрешечені десятками тисяч оглядових колодязів цієї густої мережі кірізів. На виведених кяризами підземних водах сухих струмків - саїв - тиснуться поля, городи та зрідка сади стародавніх, споконвічних мешканців цих країн. З них найбільш численні уйгури (називаються там часто тарапчі), що налічують понад половину всього багатонаціонального населення Сіпьцзяна. Живуть тут таджики, киргизи, казахи, монголи. Наприкінці ХIХ століття, після того, як країна була завойована Китаєм, швидко почало зростати тут китайське населення і сама країна отримала тоді назву «Китайський Туркестан». Поля та будиночки землеробів тягнуться місцями суцільною смугою на десятки та сотні кілометрів, але обробляються лише вузькі стрічки вздовж підніжжя гір, які вдається забезпечити водою.
У Східному Китаї у давніх землеробських повітах мешкає по 700-800 чоловік сільського населення на квадратний кілометр. Такої густоти населення не знає жодна землеробська країна. Не дивно, що потік китайського населення все далі сягає пустелі Внутрішньої Азії, і тепер у Внутрішній Монголії кочівники-монголи становлять не більше половини всього населення країни. У зв'язку з цим все шириться сільськогосподарське використання, здавалося б, найнесприятливіших земель.
В умовах феодально-середньовічного ладу, що існував у Китаї до 1 жовтня 1949 року, його освоєння було найпримітивнішим. Воно проводилося лише в міру, посильну наполегливій праці, але розореному китайському крестьягшну-одмночку. Китай, що роздирається внутрішньою міжусобицею, минулого не в силах був перетворити свої пустелі. Населення Снпьцзяна залишалося позбавленим будь-якого зв'язку з основним, Східним Китаєм, найбільші природні ресурси пустель не використовувалися. Тепер стародавній Китай розпочав нову еру свого життя. Новий, народний Китай з перших днів свого існування розпочав великі перетворення, і нове життя бурхливим потоком вливається й у пустелі.