Психолого-педагогічна характеристика дітей з вадами слуху
Діти з порушеннями слуху являють собою виняткову різноманітність за ступенем слухового порушення, часу і причини його виникнення, загального і мовного розвитку, індивідуальним особливостям, умов виховання і навчання після втрати слуху. Як свідчить світова і вітчизняна статистика, порушення слуху має одна дитина зі ста. Серед основних причин порушення слуху виділяють: інфекційні захворювання дітей (менінгіт та енцефаліт, кір, скарлатина, отит, грип та його ускладнення); спадкові фактори; захворювання, які вражають зовнішнє, середнє або внутрішнє вухо, слуховий нерв; несприятливий перебіг вагітності, вроджені деформації слухового апарату, родові травми; механічні травми тощо [12, с.81]. У дітей, що мають порушення слуху, зазначає О.М. Мастюкова, реакції на звук можуть бути відсутніми або проявлятися тільки на більш гучні звуки [38, с.9].
Особливості психічного розвитку дитини в першу чергу залежать від ступеня зниження слуху і часу його пошкодження (період онтогенезу). Чим більша гучність звуку потрібно для того, щоб дитина його почула, тим більшою є ступінь глухоти такої дитини. Виділяють чотири ступеня: якщо для того, щоб дитина почула тон необхідно посилення звуку від 26 до 40 дБ, присвоюється I ступінь (легка); II ступінь (помірна) вимагає посилення звуку від 41 до 55 дБ; III ступінь (помірно тяжка) – 56-70 дБ; IV ступінь (важка) – 71-90 дБ. При необхідності посилення звуку більше 90 дБ – присвоюється діагноз «глухота».
Особливості розвитку дитини з вадами слуху залежать від ряду факторів: часу поразки слуху, ступеня втрати слуху, рівня інтелектуального розвитку, відносин у сім’ї, сформованості міжособистісних відносин.
Обмеження сенсорного досвіду (слухова депривація) в сенситивний період розвитку, коли нейрональні мережі найбільш ефективно змінюються під впливом зовнішніх впливів, надає найбільш згубний вплив на формування мозкових механізмів (зокрема, механізмів сприйняття). При зниженні слуху у дитячому віці тривала сенсорно-перцептивна депривація призводить до грубих порушень формування аналізуючої системи мозку, міжнейрональних зв’язків у первинних рецепторних полях, внаслідок чого відбувається порушення розвитку нейрональних зв’язків між вторинними і третинними корковими зонами. Припинення або зменшення звукової аферентації тягне за собою вторинні морфо-функціональні зміни в проекційних і асоціативних областях слухової кори, посилюючи дефект [13, с.82].
Згідно з результатами психологічних досліджень, рання глухота, пов’язана з периферичним ураженням слухового аналізатора, є не тільки сенсорним порушенням, але також тягне за собою зміни когнітивних функцій. Таким чином, необхідно мати на увазі, що первинний дефект слухової функції неодмінно призведе до вторинних порушень мовної функції і інтелекту в цілому [10, с.78]. При цьому найважливішим для сурдопедагогіки є положення про те, що при збереженому інтелекті дитина з порушенням слуху в умовах спеціальної (корекційної) роботи може досягти того ж рівня розвитку, що і дитина з нормальним слухом.
Особливістю дитячого мозку є те, що навіть невелике ураження не залишається частковим, а негативно позначається на всьому процесі дозрівання центральної нервової системи. Тому дитина з порушенням слуху при відсутності ранніх корекційних заходів буде відставати в психічному розвитку (Е.І. Леонгард [36], Е. М. Мастюкова [38], І.М. Соловйова, Т.В. Розанова, Ж.І. Шиф [58]).
Виходячи з ідеї Л.С. Виготського про системну будову дефекту, у випадку придбаної втрати слуху (первинного дефекту) у ранньому віці, в процесі аномального розвитку виникають опосередковано вторинні порушення (мова, розуміння і вимова). Так, у дошкільному віці інтенсивно розвиваються і найбільш уразливими є дві функції: довільна моторика і мова [16, с.59].
Психічний розвиток дітей, що мають порушення слуху, підпорядковується тим же закономірностям, які виявляються в розвитку нормально дітей з нормальним. Тому становлення основних психологічних новоутворень у дошкільному віці у дітей з порушеннями слуху проходить всі етапи, що і у дітей без порушень в розвитку, однак простежуються інші терміни появи даних новоутворень: активної мови, словникового запасу, навичок побудови простих речень, вдосконалення слухового сприйняття, фонематичного слуху, наочно-дієвого і наочно-образного мислення [17, с.77].
Специфічні особливості простежуються в розвитку всіх пізнавальних процесів у дітей з порушеннями слуху. Мимовільне запам’ятовування наочного матеріалу (зорова пам’ять) дітьми з порушеннями слуху відстає від однолітків з нормальним слухом [29, с.24].
Труднощі запам’ятовування слів (слухова пам’ять) дітьми з порушеннями слуху пов’язані з деякими особливостями оволодіння ними словесним мовленням. По-перше, слово для дитини з порушеннями слуху сприймається не як смислова одиниця, а як послідовність букв, складів. Це суб’єктивно збільшує загальне число елементів, які потрібно запам’ятати. На дане запам’ятовування дитина витрачає значні зусилля, і часто спотворює буквений склад слова, пропускає, переставляє букви і склади. По-друге, не досягається необхідна диференціація значень слів, що відносяться до однієї ситуації. По-третє, рідше використовуються прийоми опосередкованого запам’ятовування, наприклад, угруповання слів за змістом.
У розвитку мислення у дітей з порушеннями слуху відзначається значно більше специфічних рис, чим у розвитку інших пізнавальних процесів. Становлення наочно-дієвого, наочно-образного і словесно-логічного мислення відбувається протягом більш тривалого часу, ніж у нормально дітей з нормальним слухом [34, с.159].
У становленні розумових операцій у дітей з порушеннями слуху спостерігаються труднощі. Відставання в розвитку аналізу і синтезу пов’язано з тривалим використанням загальних термінів, а не специфічних позначень, з більш пізнім формуванням вміння виділяти загальні і специфічні ознаки об’єктів.
Вчені відзначають, що у дітей з вадами слуху порушується розвиток розуміння зверненої мови, формування словника, розвиток зв’язного мовлення. Вторинні порушення в розвитку зачіпають перш за все ті функції, які інтенсивно розвиваються в ранньому віці (мова, тонка диференційована моторика, просторові уявлення, довільна регуляція діяльності) [42, с.34].
Різний рівень мовного розвитку в свою чергу визначає своєрідність психічних функцій. Вектор психічного розвитку дитини з порушеним слухом обумовлений наступним: відмінності в психічної діяльності між дітьми зі здоровим слухом і глухою дитиною незначні на початкових етапах онтогенезу та зростають протягом подальшого часу. Так відбувається до визначеного етапу, коли внаслідок систематичних сурдопедагогічних впливів відмінності перестають наростати і навіть зменшуються.
Наслідки первинного дефекту в разі, якщо спеціальна корекційно-розвиваюча робота не проводиться, призводять до глибоких порушень розвитку, порушень зв’язків із соціумом, загальнолюдською культурою [23, с.125].
Діти з розладами слуху менш адаптовані в суспільстві, ніж їх однолітки. Через те, що оточуючі інакше ставляться до них, у таких дітей виникають і закріплюються специфічні риси особистості [65].
О.В. Квашук зазначає, що у дітей з вадами слуху відзначаються труднощі формування уявлень: нечіткість, розпливчастість еталонних уявлень, не закріплених у слові. Становлення цілісного образу предметів відбувається уповільнено, це проявляється при виконанні дітьми завдань на складання розрізних картинок, карток лото. Особливості сенсорного розвитку виявляються також в утрудненні виділення властивостей і відношень предметів, в інших видах діяльності [28].
Втрата слухових відчуттів і сприйняття у дітей з вадами слуху обумовлює зростання ролі сприйняття та зорового відчуття. Головним, провідним у пізнанні навколишнього світу і в оволодінні мовою у дитини з вадами слуху стає зоровий аналізатор, адже зорові відчуття і сприйняття у дітей з вадами слуху не гірше, ніж у дітей з нормальним розвитком (І.М. Соловйов, Ж.І. Шиф [58]), а в багатьох випадках розвинені краще. Діти з вадами слуху часто помічають такі деталі і тонкощі навколишнього світу, на які не звертає уваги дитина з нормальним слухом. Дослідження, проведені В.А.Синяк, В.В.Нудельманом показали, що діти з порушеннями слуху більш тонко диференціюють відтінки кольорів [56, с.32].
При частковому порушенні функції слухового аналізатора відмічається млявість, невиразність та погана диференціація мовних рухів. При цьому втрата слуху впливає не тільки на рухові відчуття артикуляторного, але і на рухові відчуття дихального апарату (І.М. Соловйов [58], О.Ф. Рау [48]).
Внаслідок розладів акустичного спектру відбувається порушення нормального спілкування дитини з навколишнім середовищем, значно ускладнюється засвоєння соціального досвіду. Обмеженість можливості вільного спілкування дітей, які мають вади слуху з дорослими та однолітками, недорозвиток мовлення як засобу спілкування, недостатність уявлень дитини про явища соціального життя і власне місце в ньому лежать в основі труднощів соціалізації дітей даної категорії [30, с.215]. Великий пізнавальний матеріал, який отримує дитина з нормальним слухом спонтанно, природно і порівняно легко, дітям з вадами слуху дається за умови спеціального навчання і серйозних вольових зусиль [56, с.41].
Сенсорний дефект заважає дитині в нормальному спілкуванні з дорослими, від яких вона отримує накопичений людством досвід, ускладнює контакти з однолітками. Відчуття психологічного дискомфорту, погіршення загального самопочуття, настрою, активності у дітей з порушеннями слуху можна вважати наслідком низького рівня сформованості умінь і навичок планування, самоконтролю, організованості, психологічної готовності до праці [65].
Діти молодшого шкільного віку з вадами слуху зазнають значних труднощів з проникнення у зміст людських вчинків і відносин у зв’язку з обмеженням оволодіння психологічними засобами пізнання соціальної дійсності.
Наявність значних об’єктивних проблем у пристосуванні до навколишнього середовища спричиняє появу у дітей з порушеннями слуху таких особистісних якостей, як недостатня гнучкість, відсутність внутрішнього контролю, імпульсивність, навіюваність, підвищений рівень агресивності в поведінці;
Порушення спілкування з оточуючими частково ізолює дитину з порушеннями слуху від людей, що веде до утруднення формування самосвідомості та інших особистісних утворень. Провідними емоціями дітей з порушеннями слуху є оптимістичність, агресивність, ригідність; кожна емоція проявляється залежно від ситуації та індивідуальних особистісних якостей і властивостей кожної дитини. Особливо гостро проявляється потреба в соціальній активності, в спілкуванні та яскравих переживаннях, у прихильності.
Спостерігається загальне бажання дітей з порушеннями слуху бути емоційно залученими до спільної взаємодії з оточуючими, рівень самооцінки не є сталим, він залежить від ситуації, в якій перебуває дитина, також характерною особливістю є емоційна вразливість [65].
Таким чином, психолого-педагогічна характеристика дітей з вадами слуху показала, що порушення слуху затримують темп розвитку дитини, сприяють формуванню емоційних і особистісних відхилень. Велику роль у виникненні вторинних відхилень в розвитку грає недостатність або відсутність ранніх лікувально-корекційних та корекційно-педагогічних заходів.