Притча про бджолу та муху
Одного теплого літнього дня муха й бджола зустрілися на узліссі.
— Куди летиш? — запитала муха.
— До квітів, — відповіла бджола. — Там, за лугом, розквітли мальви, півонії й конюшина. Такий аромат — аж крила самі тягнуть!
Муха здивувалася:
— Я щойно летіла тим лугом — нічого такого не помітила. А от трохи далі знайшла розкидану їжу біля смітника, ще й кілька калюж зі старим варенням. Он там повно чого смачного! Полетімо краще туди!
Бджола похитала головою:
— Я таких місць не шукаю. Мені важливий не просто смак, а чистота й користь. Мед із квітів годує вулик. А що принесе твоє варення?
Муха знизала крильцями:
— Не всім же літати між пелюстками. Комусь і в смітнику затишно.
— Можливо, — тихо мовила бджола. — Але те, що ти знаходиш у світі, залежить від того, що ти шукаєш. І з ким ти летиш.
Мораль:
Одні всюди бачать сміття, інші — красу. Вибір завжди за тобою: бути поруч із тими, хто тягне до світла, чи з тими, хто веде у бруд. Бо друзі — це не тільки дзеркало тебе, а й твій напрям.
