Присіла втомлено на лаву біля парку
Красива жінка з поглядом сумним
Дивились довго в напрямку одному
Ловила неба, сонячну блакить
Дозволила собі вже щось, для себе
Всього лиш спокій, тишу і весну
Багато так, було від неї треба
Усім навкруг. Її ж - ніхто не чув
Вона для всіх, завжди була відкрита
Любила щиро, міряла сповна
Всього в житті багато пережила
Та де вона? Нема, нема...
Себе не слухала, не чула, не любила
Ще прийде час і буде ще пора
Ще встигну і для себе я пожити
Так думала... вже в скронях сивина
І посміхнулась ніжно так, журливо
Жалю не було за своє життя
Нехай сама, щасливою не стала
Та щастя іншим, принести змогла...
