Присяду я на лавку біля хати,
Де з мамою сиділи ми не раз.
Любила моя матінка співати.
Який це був для нас щасливий час.
Пісні лилися від душі із серця.
Підспівували мило солов'ї.
Все те було учора, так здається,
А сріблом вкриті коси вже й мої.
Вже й підросла калинонька червона,
Що мама посадила так давно,
А винограду соковиті грона,
Як осінь — заглядають у вікно.
А мама в засвітах відпочиває.
Вже відспівала чарівні пісні.
У пам'яті лиш спогад оживає
Про ті щасливі, неповторні дні...
Присяду я на лавку біля хати.
Про все згадаю, як було колись.
Хотілось би ще маму обійняти,
Щоб ніжно наші погляди сплелись.
Щоб засміялись очі волошкові,
Принести квіти мамі дорогій.
Втонути в її променях любові
І в посмішці приємній із-під вій.
Почути б ще душевне, тепле слово,
Матусі поклонитися до ніг.
Було із нею добре, веселково,
Теплом її пройнявся і поріг.
І доторкнутись до щоки губами,
До серця притулитися на мить.
... Так у житті не вистачає мами.
Душа сумує, плаче і щемить...
Оксана Козак
10.04.2023
