Індивідуальний підхід до дітей - це "принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя", а індивідуалізацію навчання розуміють як:
організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння";
"систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозволяють забезпечувати навчальну діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з врахуванням мети навчання".
Отже, сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.
Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах:
психологічному
дидактичному
Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:
Глибоке вивчення особистості дитини:
характеру протікання розумових процесів;
навичок навчально-пізнавальної діяльності;
рівня пізнавальних здібностей;
рівня знань і вмінь;
ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;
працездатності;
вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;
з яких предметів відчуває труднощі, з яких - встигає;
рівня научуваності учня та ін.
Научуваність людини виявляється в її готовності до учіння і здатності успішно його здійснювати в умовах будь-якої конкретної дидактичної системи, тобто научуваність можна визначати як потенційну можливість до оволодіння новими знаннями і як "сукупність (ансамбль) інтелектуальних властивостей людини, від яких при наявності і відносної рівності інших необхідних умов (вихідного мінімуму знань, позитивного ставлення до учіння та ін.), залежить продуктивність навчальної діяльності".
До складу внутрішніх реальних навчальних можливостей автор включає:
научуваність особистості, розвиток основних процесів і якостей мислення, запам'ятовування та ін.;
спеціальні знання, уміння, навички;
уміння і навички навчальної праці;
елементи фізичного розвитку, які особливо впливають на навчальну працездатність особистості;
ставлення особистості до учіння;
елементи вихованості особистості, які впливають на учіння.
Зовнішній бік реальних навчальних можливостей включає опосередкований особистістю пізнавальний вплив родини, культурного оточення та вплив учителів, учнівського колективу, навчально-матеріальної бази школи та ін.
Таким чином, результативність вивчення вчителем особистості школяра визначається його знаннями ознак научуваності, причин відставання, наявності таланту та ін.
Під час вивчення особистості дитини не можна обмежуватися лише фіксацією тих чи інших рис особистості, а необхідний ретельний аналіз індивідуальних відхилень як негативних, так і позитивних, їх причин.
Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей.
Особливе місце в системі індивідуального навчання належить диференціації навчання, під час якого здійснюється відбір змісту, методів, форм навчання залежно від особливостей груп учнів. Основна мета диференціації - сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості кожного школяра з урахуванням його задатків, можливостей, інтересів. Особливо це важливо в роботі з обдарованими, тобто з тими дітьми, які проявляють підвищені здібності.
Аналіз одержаних результатів і коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал у межах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей.
