Прийшла весна, яка згубила душу
Я вже не та й всі правила порушу
Усі закони і усе, що обіцяла
Де є початок ?, Де кінець я знов пропала...
Моя весна мене не оживила
А навпаки всю біль в серце вложила
Й примножила цю дивну порожнечу
Посилила нестримну ворожнечу.
"Куди мене весна ти завела ?
Кричу тобі, а ти немов німа...
І люди всі немов велика сіра маса
Немов якась нова незнана раса ,
Яка також в весні спасіння не знайшла
А ти собі степами далі йшла .
Стелила стежки травами й квітками
А всі поля засіяла житами.
Давала промінь сонця у долоні
"Але скажи чому вони холодні?
Чому в очах роса лице вмиває?
Вона не знає, що сказати так не знає..."
Весна сьогодні з нами теж ридає :
"Дощами і загубленим світанком
Й шляхом, яким чужак пройшовся танком,
Містами-де вогонь горить, що ночі
Де вже давно не сплять дитячі очі
Бо страх бо тільки постріл чути
Нам цю весну ніколи не забути ."
І нам уже не стати як раніше
А крик з душі стає лиш голосніше .
Моя весна закрила шлях додому
Закрила біль, сховала рідну мову
Забрала те чим завжди дорожила
Та пам'ятай весна- я українка значить сильна.
Я не підкорюся, не здамся і не зраджу
З усіма труднощами й відчаєм пораджу
Лиш ти не зупиняйся далі йди
Стежки й степи травами зелени
І там де наші хлопці полягли
Із квітів погорби для них прошу зведи.
Щоб ми назавжди в пам'яті тримали
Ціну свободи і повагу мали .
Весна чарівна, мила і вродлива
Пройдись дощами як велика злива
Змий весь наш біль і нашу втрату
А ворога закинь в поля на страту
Повій вітрами віри, сподівання
І запанує в Україні мир, добро , кохання 
Оксана Гевко
