З учнями з СДВГ я давно використовую біонічний шрифт — на початку кожного слова букви жирніші і темніші, решта світліша. Мозок чіпляється за «скелет» слова та добудовує його сам, а на повне зчитування витрачається менше зусиль.
Придумав цей спосіб швейцарський друкар Ренато Казутт у 2009 році, коли читав книгу на незнайомому діалекті та зауважив: достатньо побачити початок слова, аби зрозуміти його цілком. До 2020 року ідея виросла в окрему технологію із власною компанією.
Насправді різниця помітна майже відразу. Дитина, яка зазвичай втрачає рядок і відволікається на середині речення, дочитує завдання до кінця без моєї підказки. Увага менше розсипається, а текст перестає бути перешкодою між учнем і завданням.
У робочих аркушах для дітей з особливостями розвитку я адаптую тексти саме так — виділяю початки слів, залишаю просту структуру речень, прибираю зайве візуальне навантаження. Працює не тільки при СДВГ: та ж логіка допомагає і читачам-початківцям, і дітям, які вчать українську, як рідну мову.
А ви пробували такий формат зі своїми учнями чи дітьми?
