Життя й надалі надаватиме нам ті самі уроки, поки ми не засвоїмо їх.
Рейчел Вудз
Зоровий контакт. Коли ми встановлюємо погляд очі в очі, це запускає в нашому мозку потужні процеси. посилюється активність «соціального мозку». Встановлюючи зоровий контакт з дитиною ми подаємо посил того чого хочемо досягти і дитина скоріше його сприймає. Якщо дитина Вас не почула, подивіться дитині прямо у вічі і повторіть своє прохання.
Декілька завдань одночасно, або «3 В 1». - Швидко роздягайся, йди мий руки і сідай до столу. Для дітей дошкільного віку має бути наступність 1 прохання = 1 дія. – Роздягайся! – Помий руки! - Сідай до столу!
Акція «Багато шуму». - Скільки можна просити вести себе гарно, не бігати і не кричати, ти хочеш, як минулого разу впасти і набити шишку!? Діти живуть тут і тепер, не варто згадувати про те, що було, а краще зосередитись на тому що є. – Не бігай! Ти можеш упасти.
Неочевидні прохання. Часто замість того, щоб конкретно про щось попросити дитину, ми влаштовуємо своєрідний квест, або ставимо невирішальну задачу. Квест: - «Скільки можна просити заправся, приведи себе в порядок, подивися на себе в дзеркало на кого ти схожий, тобі що подобається ходити таким неохайним.» Було б краще сказати прямо. - Заправся! Часто діти на такі квести відповідають: – «Мені й так добре. - Нормально! А що?» Говоріть прямо. Дітям важко зрозуміти завуальовані прохання.
Заборони. Команди. Частка НЕ. - Не лізь на паркан!- Не розбризкуй воду! Таким чином ми самі того не розуміючи, даємо дітям підказки що можна зробити. – О, на паркан можна лізти!? - Я теж хочу спробувати потрясти руками розбризкуючи воду. Діти візуалізують у себе в голові, як можна вилізти на паркан чи споруди, а потім мають заборонити. Але поки він думає як залізти на паркан, забуває собі заборонити. Тому, потрібно казати чітко: - « Грайся на майданчику. Повитирай руки рушником.»
Радіосвобода. Діти ігнорують дорослих, які у фоновому режимі щось говорять. Вони вже звикли до того, що чують одне і те ж, і нічого нового не почують, їм стає скучно, а пряма мова дорослих стає фоном. Для того щоб діти почули ви просите дитину три рази. 1- контакт у очі і прохання, 2- нагадуєте, що ви просите вдруге, 3 – супровід з штрафною санкцією. Але маємо пам’ятати, що не все те, що ми кажемо є законом, діти мають право висловлюватись і аргументувати свою думку.
Крик. Дорослі думають, що крик допомагає. Одні діти «тупо» роблять те, що ви сказали, але вони не усвідомили, що роблять. Інші, без вагомих аргументів для чого і навіщо це робити, не будуть виконувати ваших вказівок (це діти з власною думкою, яких звикли називати «впертими»). Діти, які звикли до крику не чують коли до них звертаються тихо. Дорослі самі вчать дітей відповідному спілкуванню, якщо до дітей кричать, то і вони у відповідь будуть кричати. Варто змінювати формат спілкування. Інколи діти захопившись грою можуть не почути звернення дорослих, то при потребі можна повисити голос, але це в окремих випадках.
Життя біля залізниці. Ті, хто живе біля залізниці, звикають до шуму і не чують руху поїздів. Так і діти ігнорують звернення дорослих, які звучать в одному напрямку: - « Не кричи! Не біжи! Їж повільно! Сиди тихо! Не можна! Припини! Часті зауваження витісняються і не сприймаються дітьми. Діти дошкільного віку розвиваються за допомогою руху, а дорослі опираючись на безпеку дітей часто забороняють їм рух. Забуваючи про те, що за допомогою руху розвивається нервова система, вестибулярний апарат, опорно руховий апарат. Тому, такі заборони, як; - « Сядь! Не бігай! Йди тихо!»
Вправа. «Так - ні» Протестуйте протягом дня кількість використаних заборон і дозволів.
