Проснутися б...
І вийти за поріг,
Де лютий місяць весну зустрічає.
Таку, щасливу, щиру, без печалі,
Кладе свою любов до її ніг.
Де ще нема тривог, нема сирен,
Немає бомб, що рвуть житло і долі.
Де матері, немов тополі в полі,
Не стогнуть і не гнуться від новин.
Де всі живі, де разом вся сім'я.
Не розколовся світ на ,,До'' і ,,Після''.
Не рознесла скаженна течія,
Не застромилось в душі чорне вістря.
Проснутися б.
Але на жаль, не сон.
Кричить душа і верещать сирени.
Жахлива дійсність узяла в полон,
Проникла в душі і тече по венах.
