Прошу Вас, люди, мамі не кажіть,
Що тут вогонь мішає землю з небом...
Щодня хтось тихо янголом летить...
Про це рідненькій говорить не треба.
І не кажіть, що нерви — тятива..
Що п'ю з калюжі й щиро вдячний Богу,
Що й тут трапляються історії-дива —
Вона ж і так все ходить на дорогу.
Вона і так зривається у сні
І пада на коліна серед ночі...
І бачить кожну зірку у вікні
І марить: то найближчі в світі очі,
Бо й я до неї думкою, мов птах
В хвилини сну додому прилітаю
Хоча у неї сиві вже літа —
Я знаю, що ніхто так не чекає.
Ви тільки мамі правди не кажіть
Про це вас, люди, щиро я благаю!
