Прощався Квітень. В ніжному пелюсті
ховав жалі за тим, чого не встиг.
А білі вишні, мов дівкú розпусні,
дурили серце... Молочай достиг.
Все золотилось золотом небесним.
Чи то кульбаби ворожили день?
А він минав. Отак минають вéсни.
Раптово. Тихо. І без одкровень.
Поволі йшов. Кудись, на захід сонця.
По вічній стежці, між шовкòвих трав.
Такий ще юний... Край мого віконця
стару кульбабу, мов дитятко, колихав.
І плакав ряст. І стишились розмови.
Будились сонні чашечки конвалій
і розчинялись в пахощах бузкових.
Шалений Травень міряв вже сандалі...
Прощався Квітень...
30.04.2023
Людмила Галінська
