Пролітають літа, ніби вчора, невже
Моя юність пройшла, ось і діти нівроку.
Забуваю й сама із якого я року -
Не багато ще є та й не мало уже...
Ой літа, ви літа, хоч на мить зупиніться,
Бо проходить таке швидкоплинне життя.
І нема, як хотілось, на жаль, вороття,
Вже з дитинством і юністю нам не зустріться.
Лиш у спогадах радісно їх бережемо,
Час спішить, разом з ним, ми скажімо, напевно,
Щоб себе не засмучувать тільки даремно:
"Ми мудрієм, бо старшими з віком стаємо."
За плечима літа: і поразки, і злети.
Ми питаєм себе: "Що ж таке це життя?"
Є і радість, і сум, щастя мить й каяття.
Невідомі та ще загадкові секрети
Нам дарують літа, невгамовні літа,
Звісно, йдЕмо вперед, набираймося сили,
Якщо щось нелегкЕ у судьбі пережили.
РОків істина є і складна, і проста:
Щоб життя ми прожили і мудро й щасливо,
Обережними будьмо, немов би на варті.
Бережімось, тримаймось, бо ми цього варті,
А літа повільніші зробить неможливо...
© Катріна Рябой
