Пройдуть століття, а МИ будем жити
у маминих святкових рушниках.
Червоним маком у спекотнім літі,
пахучим ябком на старих гілках.
Хрестом багряним в серці вишиванки,
блакитним небом в золотих житàх.
Ми будем ще. У співі колисанки.
В коралях і в заквітчаних хусткàх.
Ми будем жити, днів не рахувати.
У писанках, що знає цілий світ.
У квітах "петриківських". У строкатих
мискàх і глечиках минувших літ.
У чорнобривцях, сіяних край тину,
в пахучих пасках і в короваЯх.
У стиглих гронах пишної калини,
В трипільських знаках. І у журавлях.
Пройдуть століття, а ми будем жити
у маминих святкових рушниках.
Нас не здолати. Нас усіх не вбити.
Ми маєм те, чого нема в рабах...
Людмила Галінська
