Данилко аж трусився мимовіль
І друзям, затинаючись, пишався:
"Дивіться всі, який автомобіль
Мій таточко купив! - та усміхався. -
Я підросту - і теж собі куплю
Таку круту, лаковану машину.
Як тато стану. Я його люблю!" -
Палали оченята у дитини!
Увечері (не бачив це ніхто,
У кожного була якась робота)
Данилко в гаражі біля авто
Крутився, десь діставши шматок дроту.
На кришці без найменшого жалю
Тим дротом до емблеми недалечко
Надряпав: "Тато я тебе люблю".
І двічі укінці навів сердечко...
А вранці - спалахнув наче сірник,
Лилася лайка лавою із рота,
Зірвався тато на шалений крик:
"Ну, що за шмат дурного ідіота!
Ти телепень! Нездара із нездар!"
В Данилка завмирало аж сердЕнько...
І раптом несподіваний удар,
Озлоблений, по рученьці маленькій...
Тягнувся день. А потім ніч усю
Данилко у гарячці прокидався:
"Пробач, татусю, я тебе люблю!"
Й до мами несвідомо пригортався.
Вона на ручці гладила компрес,
І від образи за дитя горіла.
Все бачив чоловік. На ранок щез,
На обрії лиш небо засіріло.
Побрів у парк. Із пляшкою вина.
Щоб душу алкоголем заглушити.
Нічого, що зима, що не міцна
На річці крига. Можна і ступити.
Враз тріщини, як змії, поповзли.
Пішов під лід за лічені хвилини...
Отямився пізніше ледь живий.
В розкішній, але не своїй машині.
Боліла, ніби рана, голова.
Турботливо хтось чай давав гарячий:
"Спокійно. Пийте. Ну, ви і дивак!
Сім'я за вами вже годину плаче."
Поправив куртку. Хлюпає вода.
"Салон уб'є мій одяг і взувачка..."
"Салон?! Мій Бог! Оце твоя біда?!
Ти ледь не вмер, а думаєш про тачку?!
Який чортяка до води послав?
То добре, що я виявився близько.
Я друга так, ти чуєш, поховав!
Зима. Ріка. Безлюдно й дуже слизько.
Салон... - і рятівник на мить затих. -
В душі твоїй, напевне, повна мряка.
За тебе хтось благає всіх святих,
А ти мені - про мертву залізяку!"
***
Удома чоловік, здолавши плач,
Сім'ю всю згріб до себе у клубочок,
Крізь сльози серцем випалив: "Пробач!
Пробач! Я так люблю тебе, синочок!"
Т.Кісельова
