30.08.2022, вівторок — 188 доба війни. 242-й день року. До кінця року — 123 дні.
Знайомтесь. Це — старший солдат Мар’яна Савицька. Щоб служити в ЗСУ, вона залишила роботу та налагоджений побут у Франції.
Мар’яна родом з Івано-Франківщини, після школи та коледжу, у 2008 році, вона поїхала до Варшави навчатися на психолога в Університеті імені С.Вишинського, де здобула диплом магістра. Паралельно працювала у варшавських психіатричних клініках. Відтак переїхала до Франції, де успішно працювала за фахом.
Водночас, як вона зізнається, "за кордоном у мене загострилась любов до всього українського і я стала дуже пишатися своєю національністю". Тому 2014 року з початком російсько-української війни Мар'яна "відчувала якусь провину, за те, що така молода і здорова спокійно насолоджуюся ароматом кави у французьких кав’ярнях. А тим часом мої однолітки воюють та гинуть за Україну".
Найбільшим прикладом достойного життя українця-емігранта та самопожертви заради Батьківщини для неї став Василь Сліпак — оперний співак родом зі Львова, який після 20 років в Паризькій Опері як волонтер пішов на фронт захищати Україну і трагічно загинув.
Тож під час чергового повернення з України до Франції, коли Мар’яна випадково зустріла давнього знайомого волонтера, який опікувався окремою механізованою бригадою імені отамана Івана Сірка, вона вирішила зайнятися військовою психологією в цій бойовій частині. Після спеціальної підготовки її призначили стрільцем механізованого підрозділу, але фактично вона працювала військовим психологом частини. Підтримуючи та допомагаючи бійцям подолати психологічні проблеми, вона відчула себе на своєму місці та позбулася відчуття провини, яке мучило її у Франції.
На питання про повернення до Франції, дівчина відповідає: "поки триває війна, буду їздити у відпустку. Я повинна бути в Українській армії, інакше — не зможу називатися патріоткою".
