ROMANCE DE LA LUNA, LUNA
Прийшла Luna Luna у кузню
з подушкою квітів тривожних.
І дивиться, дивиться хлопчик, -
ніяк надивитись не може.
Повітря зворушене ловить
Її щонайменший порух.
тверді олов’яні груди
випростуються, мов гори.
- Втікай, Місяцівно, скоріше, -
якщо цигани настигнуть, -
то з серця твого змайструють
каблучок і перснів срібних.
- Пусти мене, хлопче, до танцю!
Як двері вони одчинять, -
побачать тебе на ковадлі
з заплющеними очима.
- Скоріше біжи, Місяцівно!
Вже коні летять по схилах!
- Не смій зачіпати, хлопче,
моє шумовиння біле.
Чимдуж наближався вершник,
б’ючи в барабан долини.
Та тільки заплющив очі
у кузні малий хлопчина.
Верталися гаєм оливовим
Бронза і сон – цигани.
Здіймали голови високо,
очима пітьму таранили.
Як тужно співає сова!
Ай, ай, як вона співає!
Царівна до неба іде,
хлоп’я за рукав тримає.
У кузні цигани плачуть,
Голосять, не бачать світу!..
А вітер за ними стежить,
І свічку за ними світить...
Сергій Осока
ПРО ЦАРІВНУ МІСЯЦІВНУ
Прийшла в кузню Місяцівна
в серпанковім покривалі,
хлопчик дивиться нанеї –
краса очі пориває.
Має білими руками,
аж малому серце в’яне,
вислоняє, грішна й чиста,
тугі перса олив’яні.
«Тікай, тікай, Місяцівно,
бо як вернуться цигани,
накують із твого серця
намиста й перснів багато».
«Дай я, хлоню, потанцюю,
бо як вернуться чхавале,
ти з закритими очима
лежатимеш на ковадлі».
«Тікай, тікай, Місяцівно.
Чуєш, тупотять бахмати?»
«Ну-бо, хлоню, не топчися
по білі моїй крохмальній».
Битим шляхом скаче вершник,
мов у бубон в шлях бабаха,
а вже в кузні малий хлопчик
склепив віченьки бідаха.
Гаєм їхали цигани,
мусянджовії примари.
Очі мружили набакир,
Рівно голови тримали.
А в тім гаю пугач пуга,
пугач пугатоскно й жаско…
пливе небом Місяцівна,
за руку держить хлоп’ятко.
В кузні туж, у кузні лемент,
плачуть, голосятьцигани,
а царівну місяцівну
повивають хмари, хмари.
Переклад Миколи Лукаша
