Час вимагає… НУШ закликає… Нові форми… Нові методи… Справді нові? Чи нові вони тільки тому, що стало складно привернути увагу дитини до себе самої, свого розвитку, свого навчання, свого майбутнього? Розбещеність гаджетами позбавила необхідності запам’ятовувати. Стало непотрібно читати. Вже нікого не бентежить, що дитина не може прочитати те, що написала сама. “Не чіпайте!”, – говорять фахівці. “Не порушуйте право на самобутність!”, – закликають батьки. “Не чіпляйтесь до дитини, це його виняткова риса”, – запевняють психологи. З усіх боків лунає “дитина має право”, “зараз інший час”, “він у нас сучасний”, “зараз усі такі”… Шкода. Мені чомусь шкода, що небажання приділити дитині час зараз трактують як вимогу сучасності. Нащодавно одна матуся запевняла мене, що “на групі подовженого дня він все робив, а тепер в 5-му класі відстає, повільно пише, не має стійкої уваги”. А далі таке сумне “я хотіла як краще...”
На мою думку, не можна будувати дім без фундаменту. Не буде з такого будування користі. До школи,училища, технікума, університету дитина має прийти з багажем вмінь та навичок не тільки поведінки, а й елементарного потягу до самовдосконалення. Цей потяг стає автоматичним після того, як криві букви стають рівнішими, а задачі вирішуються швидше, коли не треба “йти до гуглу” за елементарним, бо запам’ятав, засвоїв. Відчуття того, що ширше бачиш світ, що розумієшь та насолоджуєшься перевагами знань – ось на що варто витратити час батькам.