Живиця Таїсія, 18 р.,національний університет, м. Запоріжжя.
А ти – задивляйся у жито,
Що голос вихитує мій:
Ти можеш мене розлюбити,
Але забувати – не смій.
Хто є Марина Брацило? Я певна, це ім'я чув чи не кожен житель Запорізького краю, адже Марина була, є і споконвіку буде визначною поетесою і пісняркою, надзвичайно обдарованою особистістю чи просто талантом від Бога! І я залюбки це доведу.
Марина Брацило – сучасна поетеса, чиї твори – світлі, наповнені любов'ю до свого роду і краю, до світу та життя взагалі, а проблеми їх і нині є актуальними. На свій творчий шлях вона стала ще з раннього дитинства, а у своє повноліття мисткиня опублікувала першу збірку “Хортицькі дзвони” (1995). Також Марина Брацило є автором збірок “Благосвіт” (1996), “Мелодія вічних прощань” (1997), “Сонцетяжіння” (2001), “Чотири пори любові” (2006), “Mare Аmorіs (Морю, з любов'ю)” (2011). Існує також післясмертне видання “Шовкова держава” (2014), яке встигла підготувати до другу сама автор, а після її трагічної смерті 17 червня 2013 року цю справу продовжили колеги та рідні Марини Брацило. З 1997 року мисткиня була членом Національної спілки письменників України. У 1998–1999 роках – голова Запорізького обласного літературного об'єднання імені М. Гайдабури.
Із великим захопленням творчістю мисткині відомий український письменник Анатолій Рекубрацький у передмові до її першої поетичної збірки “Хортицькі дзвони” писав: “Поетесою таки треба народитися...” Так! Марина Брацило почала писати ще в зовсім юні роки, і ці перші кроки були дуже успішні. Поетеса швидко вчилася, набирала досвіду, виростала. І ось уже у вісімнадцять років випустила першу збірку віршів, у якій читачі змогли побачити не аматора-початківця, а вже справжнього-таки Поета, яскраву й непересічну особистість. “Амплітуда її мислення, – продовжує письменник, – не обмежується однією темою, сягає глибин історії, народних джерел, не оминає дня сьогоднішнього. Інакше, мабуть, не могло й бути, адже Марина зросла в самому серці України – на острові Хортиця...”