Одного разу, а було це років із десять тому, коли навчалася на курсах підвищення кваліфікації, відвідувала урок однієї нашої колеги. Наприкінці вона прочитала дітям оповідання, яке змусило замислитися й нас - дорослих.
Найближчої осені, коли ви побачите гусей, які летять на південь зимувати, вишикувавши чіткий журавлиний ключ, подумайте про те, що відомо науці про них.
В той час, коли кожна гуска змахує крилами, це створює додаткову підіймальну силу для тієї гуски, що летить безпосередньо за нею. Летячи у формі літери V, зграя може пролетіти принаймні на 70 % більше за день. Ніж тоді, коли кожен птах летів би сам. Можливо, людям теж потрібно знайти спільний шлях для того, щоб рухатись разом і співпрацювати один з одним так, щоб вони досягли спільної мети швидше і легше.
Кожного разу, коли гуска виходить за межі ключа, вона відчуває, як важко намагатись летіти проти вітру самій, і вона швидко повертається у ключ, щоб летіти із зграєю. Якщо люди будуть мати стільки здорового глузду, як гуси, будуть співпрацювати з тими, хто йде в одному напрямку з ними, їм легше буде подолати всі життєві перешкоди.
Коли вожак стомлюється, він повертається назад у крило і інша гуска займає його місце спереду ключа. Виконувати важку роботу для своєї групи вигідно всім. Ті гуси, що летять позаду, кричать, щоб підбадьорити тих, що спереду, і втримати найкращий темп.
Коли гуска слабне, чи поранена відстає від ключа, дві інші невідступно слідують за нею, щоб допомогти і захистити. Вони залишаються з нею, поки вона не зможе летіти сама або не помре. Лише після цього вони вирушають далі, або самі, або з іншим ключем, поки не доженуть свою групу. І якщо у людей є хоча б стільки здорового глузду як у гусей, вони підтримуватимуть один одного протягом усього життєвого шляху.
Погодьтеся, люди стали б сильнішими, якби були спостережливішими й узяли би приклад із птахів.