Позарастали…стоять хати.
А тут було колись село.
Ходили в гості куми…свати…
Пили горілку…і вино…
Дитячий сміх дзвенів дворами…
Ревли корови у хлевах…
І пахло смачними борщами,
Що в печі мліли в чугунках.
Дітки росли…й порозлітались…
Пішли дороги в життя далі.
Хати самесенькі зостались…
Покособочились з печалі.
Діди й батьки тихо померли…
Та й кумів вже нема давно.
Роки ті сльози смутку стерли…
Лиш пам’ять…мов старе кіно.
Та лише кремезнії в’язи,
Що знов по весні оживуть,
Мов часу минулого вази
Буслів у старі кубла ждуть.
Так швидко літа пролітають.
І пташечки швидко зростуть.
Ось в небі вони вже літають,
Курличуть: Хай села живуть.
