Повилась стежка стрічкою до хати
Поміж струнких берізок і ялин.
Добром її святили батько й мати,
Промінням осявало з верховин.
Тут ніжки в травах бігали маленькі,
Росилися й купалися в добрі,
Летіли пташкою до тата й неньки
Та ніжилися в батьківськім теплі.
Тут юності пробігли кращі роки.
По цій стежині йшла в великий світ.
Життя свої підносило уроки.
З тих пір пройшло уже чимало літ.
Снігами замітало ту стежину
Та мило літнім райдужним дощем.
Любов по ній лилася без упину.
Лишився тільки в згадках ніжний щем...
Стежину ту, що слалася до хати
Й несла по ній я радість і жалі,
Душею й серцем буду пам'ятати.
Нема ріднішої за неї на Землі!
Оксана Козак
