Повилась стежка, мов тасьма, до хати
Поміж барвінку, бабки й споришів,
Між стеблами кульбаби, рути й м'яти,
Поміж калини сонячних кущів.
Пробігла там... помчалася до дому,
Де завжди зустрічав рідний поріг,
Де залишали ми неспокій й втому,
Де мамина молитва-оберіг.
Де татові міцні, широкі плечі,
Де ніжності й надійності крило
І пироги бабусині із печі,
Де радість, щастя, світло і добро.
Ніколи не забути ту стежину,
Яка вела за руку нас в життя.
Де пахощі лили кущі жасмину,
Де килим квітів, наче вишиття.
Де все таке близьке і рідне серцю.
У пам'яті все воскресає знов.
Душа і плаче... й ніжно знов сміється...
І серце переповнює любов.
Оксана Козак
24.06.2023
