Повертаються лелеки, не лишали нас шпаки.
Ходять галки і ворони біля бистрої ріки.
І підскакують синиці, і щебечуть горобці.
Лише туга, лиш неспокій на матусинім лиці.
Повертаються лелеки. Прилетіли - гнізд нема.
І у серденьку бабусі не кінчається зима.
І на личку у дитини стільки болю й запитань.
Повертаються лелеки на Вкраїну без вагань.
Ген у небі клин хвилястий, ген у небі два ключі.
А на сході темні сили - "оси", "гради" і мечі.
Біля рідного порогу то тумани, то дими.
І чорніють на все небо обгорілі комини.
І дахи в дірках, й піддашшя. І як решето стіна.
Це, дитинонько хороша, це непрохана війна.
І тримається на нитці і причілок, і вікно.
І ось ці побиті верби - це, дитинко, не в кіно.
Це реальність. Наша днина. А лелеченьки летять.
Чуєш, рідна, в піднебессі найвідважніші кричать.
І сідають на подвір"я, бачать згарище сумне.
Мостять різочки на клуні, бачать небо весняне.
І життя - його не вбити. Не зупиниться ручай.
І лелеки будуть бігать полем, долом, потім в гай.
І народять двоє діток, може троє, може п"ять.
Ти поглянь, моя дитинко, в небі ангели летять.
Г.Потопляк.
Олег Шупляк. Ангели-лелеки.
