Жив-був чоловік. Він дуже любив співати і тому прийшов до думки стати співаком і заробляти цим самим співом собі на хліб з маслом. А може, навіть і з ікрою.
Співав він щиро, від душі, і людям подобалося. Він співав і співав. Від одних пісень поступово переходив до інших. Міняв тональності, експериментував, брав за душу. Розширював репертуар, виходив за рамки, йшов туди, куди йому цікаво.
Але потім сталася одна цікава річ – чоловік став все більше дивитися на те, як люди сприймають і реагують на те, що він співає. І зрозумів, що те, що йому цікаво, далеко не завжди цікаво слухачам. Якісь речі їм виявлялися незрозумілими, і вони сиділи з тупими баранячими лицями. Якісь були не цікаві, оскільки слухачі були нездатні в них зануритися і відверто нудьгували. А якісь лякали своєю відвертою чесністю. Загалом, публіка почала по-тихоньку цуратися співака.
А у співака робота така – треба розважати і радувати інших. Інакше не те що на масло, на хліб не заробиш. І він став співати виключно на потіху публіці. Публіці це сподобалося, вона стала накочувати на виступи, як штормові хвилі на берег.
І сіріти душею. Адже якщо ти робиш не те, що хочеш, а те, що від тебе чекають і вимагають, то як тут душею не посіріти? Чим більше співак сірів душею, тим нуднішим ставав він сам, і нуднішою ставала енергетика його пісень. Люди знову стали байдужими. Мовляв, не за тим приходили. І співакові стало зовсім сумно. Знову не догодив. Хоч і старався з усіх сил.
І ось, одного разу, виступаючи в залі, повним трохи менше, ніж на чверть, серед гулящої публіки він зауважив хлопчика років 10-ти, який уважно слухав те, що чоловік співав. Малий дивився прямо і строго. І співакові стало якось не по собі. Популярна пісня стала йому подобатися все менше і менше. І в якийсь момент йому абсолютно перехотілося її співати. Він на секунду запнувся і тут же заспівав іншу, ту, яку давно не виконував, оскільки публіка вертіла від неї свій ніс.
І сіріти душею. Адже якщо ти робиш не те, що хочеш, а те, що від тебе чекають і вимагають, то як тут душею не посіріти? Чим більше співак сірів душею, тим нуднішим ставав він сам, і нуднішою ставала енергетика його пісень. Люди знову стали байдужими. Мовляв, не за тим приходили. І співакові стало зовсім сумно. Знову не догодив. Хоч і старався з усіх сил.
І ось, одного разу, виступаючи в залі, повним трохи менше, ніж на чверть, серед гулящої публіки він зауважив хлопчика років 10-ти, який уважно слухав те, що чоловік співав. Малий дивився прямо і строго. І співакові стало якось не по собі. Популярна пісня стала йому подобатися все менше і менше. І в якийсь момент йому абсолютно перехотілося її співати. Він на секунду запнувся і тут же заспівав іншу, ту, яку давно не виконував, оскільки публіка вертіла від неї свій ніс.
