Постукай,Боже,в мої двері..
Зайди тихесенько на чай..
Якраз до тихої вечері..
Втомився,Господи,сідай...
Ми поговоримо..про люди
Про світ,який ти сотворив..
А головне,щоб не забути..
Чому він так себе згубив...
Дивися,отче,знов воюють..
І знов привозять...у гробах
А інші,Господи,жирують,
Вони згубили всякий страх..
Чому?Скажи,небесний отче?!!
Та всіх ти рівно сотворив???
Один тримає наше небо..
Щоб другий десь у барах пив?
Схилився Бог, втомився бідний,
Та сумно так мені сказав:
"Творив я справді,по подобі..
Та я людині вибір дав!!
Я дав їй розум,дав їй душу
Дав серце повне доброти .
А вже сама подумать мусить,
Яким шляхом їй далі йти...
Хто тут складає,там загубить..
Бо тлінні в небі папірці...,
Хто за людей життя положить..
По правій сяде він руці.."
А ті що плачуть,усміхнуться,
Спасенні будуть, тут і там,
Ті що жируюь,-поминуться,
Бо папірці- дешевий крам"..
Таке пророцтво було боже,
А нам вже думати над ним..
-Впускайте...Господа..частіше
На теплий чай у кожен дім...
Світлана Д.
-
