Послання матері
Мамо, пробач, не судилось, мабуть, так буває...
Вже не зігріють мене ніжні руки твої,
Не повернусь я до дому, до рідного краю,
Не заспівають для мене в саду солов'ї...
Ти не журись, я не сам, тут зі мною вся рота.
Юрчик і Стьопка, і наш буркотливий комбат.
Мам, все нормально, тепер ми небесна піхота,
Тут спокійніше, не чутно ракет і гармат.
Трохи сумую за росяним теплим світанком,
Й мальви у нас за порогом, неначе в кіно...
Ти мене вибач, не встиг доробити альтанку,
Та й огорожу змінить я збирався давно...
Не одягай, моя нене, ти чорну хустину.
Я просто поруч не буду, та я не помер...
Мамо, а знаєш, я виніс із бою дитину.
Хлопчик. Убиті батьки й ні братів, ні сестер...
Звати Миколка... В Бахмуті хлопчак, у лікарні.
Скільки ж, матусю сиріт там, нещасних малих...
Так що, голубко, на небо пішов я не марно.
Орден комбат обіцяв, але трохи не встиг...
_______________________
Мир! Перемога! І знов небо світло-блакитне!!
Вирви від "градів" давно заросли полином...
Мати в дворі, мальви синові знов буйно квітнуть,
Поряд маленький Миколка із сірим котом...
Сергій Рубан (світлина з мережі)
