Сенсорна інтеграція - це несвідомий процес у головному мозку людини, який організовує і фільтрує сенсорну інформацію (отриману від органів чуття), і дозволяє усвідомлено і адаптивно реагувати на цю інформацію. Це природній процес організації сенсорних сигналів, завдяки якому мозок забезпечує ефективні реакції тіла і формує емоції та поведінку. Метою цього процесу є планування і виконання відповідних дій у відповідь на сенсорний подразник, зовнішній або внутрішній. Дисфункція сенсорної інтеграції - це стан, при якому сигнали, що надходять від різних органів чуттів, не переводяться у відповідну реакцію на певний сенсорний подразник, не організовуються в адекватну поведінкову реакцію.
Успішна інтеграція сенсорної інформації формує базу для соціальної поведінки і оволодіння навчальними навичками. Процес сенсорної інтеграції активно розвивається з пренатального періоду до кінця дошкільного віку.
З певних причин відбувається порушення обробки сенсорної інформації. Такими причинами можуть бути: особливості морфологічної будови і функціонування мозкових структур. У такому випадку людині важко визначати яка сенсорна інформація важлива, а яка ні, складно адаптивно відповідати ситуації. Порушення сенсорної інтеграції - це стан, при якому у мозку наявні труднощі з отриманням і реагуванням на інформацію, що надходить через органи чуття. Порушення обробки сенсорної інформації може проявлятися у вигляді гіпочутливості або гіперчутливості до певних стимулів.
Якщо малюк народжується здоровим, зростає в умовах насиченого сенсорного середовища – його часто беруть на руки, розмовляють, пропонують помацати і потягнути в рота різні на дотик предмети, допомагають рухатися – то, як правило, проблем у розвитку моторних навичок, мови і поведінки не виникає.
Якщо ж під час внутрішньоутробного розвитку, під час пологів сталося пошкодження стовбура мозку, мозочка, нервових шляхів, наприклад, при гіпоксії плода, або ж дитина виховується в умовах сенсорної недостатності, розвивається дисфункція обробки сенсорної інформації. Те, як ми сприймаємо і обробляємо вхідну інформацію: що бачимо, чуємо, нюхати, як відчуваємо голод, висоту, вміємо зберігати баланс - впливає не тільки на самопочуття. Це формує образ дій, мислення, тип спілкування, впливає навіть на оволодіння побутовими навичками. Складно їсти суп, коли рука не дуже вправно підносить ложку до рота, смакові рецептори спотворюють інформацію про їжу, нюх повідомляє, що запах супу занадто різкий, тактильні рецептори не дуже допомагають ковтати, а інтроцептивні – взагалі «стверджують», що дитина зовсім не голодна.
Хіба легко концентрувати увагу на словах вчителя, якщо птахи за вікном щебечуть, здається, прямо у вухо, одяг дратує, або хочеться сховатися під парту від світла люмінесцентних ламп? Дорослі люди, які усвідомлюють свої смаки, можуть коригувати ситуацію. Але у дітей все моментально позначається на поведінці. Однак ні для одного дорослого не секрет, що діти можуть також і не хотіти їсти конкретно цей суп, а шерстяний светр не любити, тому що він не рожевий. Як же відрізнити порушення від банальних примх і капризів?
Порушення обробки слухової інформації:
діти бояться гучних звуків, не переносять деяких видів музики (або музику взагалі), тембри голосу, часто закривають вуха руками або голову подушкою або навпаки, часто не чують, коли до них звертаються, не люблять галасливого оточення, вулиці, виглядають розгубленими і наляканими в таких місцях, не виходять з класу на перерві.
Порушення зорової системи:
дитина не любить ходити по сходах, переступати перешкоди, дивитися в очі, їй більше подобається напівтемрява або темрява, вередує при яскравому світлі, напружується, розглядаючи оточуючих і предмети.
Порушення тактильного сприйняття:
діти не люблять грати з пластиліном, піском, фарбами, бояться забруднитися клеєм або брудом, уникають дотиків до себе, самі не люблять торкатися до багатьох предметів, різко реагують на деякі тканини з одягу, постільної білизни, певні конструкції одягу, наприклад, водолазки, светри з «горлом», скаржаться на ярлички, що стирчать всередині футболок, нитки вишивки, не терплять ходіння босоніж. Також відзначається зниження больової і температурної чутливості.
Моторні, вестибулярні дисфункції:
при таких типах порушень дитина може відрізнятися незграбністю рухів, уникати спортивних майданчиків, гірок, ігор з м'ячем, не освоює катання на велосипеді чи не лазить по поперечинах, погано стрибає, небезпечно ризикує в рухливих іграх, має суттєвi порушення рiвноваги так як постійно відчуває нестійкість.
Проблеми обробки однієї сенсорної інформації часто пов'язані з іншими системами, так, наприклад, діти, у яких спостерігаються проблеми з роботою вестибулярної системи, гірше обробляють пропріоцептивну і тактильну інформацію. Дитина з порушеннями сенсорної інтеграції може здаватися незграбною, занадто метушливою, мати труднощі з координацією руху. Таким дітям складно спілкуватися, брати участь в розмові або грати. Комусь шорох олівця по паперу може завдати значного дискомфорту, змусити кричати або закривати вуха. Інший може уникати дотику, або носити одяг тільки певних кольорів, або з певних матеріалів і т.д.
Хтось не їсть червоне (борщ, буряк, помідори), а хтось їсть тільки хрустке - чіпси, сухарі, печиво. Хтось надмірно чутливий, а хтось, навпаки, не звертає уваги ні на що навколо. Такі діти можуть не реагувати на сильну спеку, холод або навіть біль. Більшість дітей з розладами сенсорної інтеграції страждають дефіцитом уваги через складність зосередження. Вони стають тривожними у міру дорослішання. Ці діти часто погано переносять зміни у середовищі - нові місця, нові правила, більше прагнуть до стабільності, чітких рамок і структурованості. З цих причин вони можуть часто влаштовувати істерики або зриви, якщо щось раптом пішло «не по плану».
