ПОМИРАЮТЬ БАТЬКИ...

ПОМИРАЮТЬ БАТЬКИ...

Помирають батьки.

Як птахи відлітають у вічність.

Залишають у спадок нам пісню своєї душі.

В рушниках доцвітає калиною мамина ніжність

І нескошені батьком буяють густі спориші.

Помирають батьки.

Залишають у спадок нам слово,

І стежки у росі, і Чумацький замріяний шлях,

І садки, що без них навесні розцвітатимуть знову,

І портрети на стінах в зажурених тихих хатах.

Помирають батьки, наробившись до сьомого поту,

У надії, що діти та житимуть краще за них.

Упаде на чоло на синівське у зморшки скорбота,

А на доньчині коси осяде непрошений сніг.

Помирають батьки.

Відлітають від нас журавлями,

Тільки стомлені руки, як крила, складуть до грудей.

Буде пам'ять боліть, буде плакать терпкими сльозами.

Буде спогад - свіча переходити в завтрашній день.

В рушниках доцвітає калиною мамина ніжність

І нескошені батьком буяють густі спориші.

Помирають батьки.

Як птахи, відлітають у вічність.

Залишають у спадок нам пісню своєї душі...

Тетяна Іванчук