ПОЛЬОВА КРИНИЧКА
Вода віддавна - святість для людини,
Як сонце…- Небо…- Як свята земля,
Стоїть джерельце під кущем калини,
В воді купається калинове гілля…
Криничка…- Копаночка срібна, неглибока
Водою всіх у спрагу напува,
Вода прозора…- Чиста…- Синьоока,
Яка ж вона солодка у жнива…
Бувало, зачерпнеш її в долоні,
Втамовуючи спрагу - п’єш, і п’єш,
Хлюпнеш на груди, на обличчя й скроні,
І в глечичок з собою набереш…
Вода студена, чиста, добра, гожа,
-З джерел цілющих рідної землі,
Під ясним сонечком на дзеркало так схожа,
Гудуть над нею бджоли і джмелі..
На краю копанки барвінок потягнувся,
Далі за ним тоненька осока,
Хміль до калини тісно пригорнувся,
Любов його сп’яніла і цупка…
Нап’ється і пташина…-Й перехожий,
Криничці вдячно голову схиля,
Вода віддавна – святість і дар божий,
Як сонце, Небо, - Як свята земля…
