Поет-краянин ВАСИЛЬ ОЛІЙНИК
Література рідного краю... Така багата і така загадкова. Вона не перестає нас дивувати і захоплювати. І письменники-краяни писали і пишуть твори, у яких піднімають актуальні проблеми, згадують героїв, що виборювали нам незалежність, торкаються сокровенного і рідного для кожного із нас.
Василь Олійник (*5 лютого 1948, село Сівка-Калуська — 6 лютого 2016, місто Долина) — український письменник і поет, журналіст і громадський діяч. Один з зачинателів-організаторів щорічного свята ліричної Франкової поезії в Лолині.
У книзі «Антологія краю. Долина. Болехів. Околиці» (Львів. «ЛОГОС, 2000) Василь Олійник так пише про себе: «… народився у час тривожний. Бо хоч минуло три роки після Другої світової війни, спокою у нашім краї не було. Автоматні черги облавників, поспішні постріли повстанців, вдовині ридання ще вчора щасливих жінок – все це торкнулося і мого рідного села Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області.
Приїжджаючи сьогодні додому, зі співчуттям і любов’ю дивлюсь на батькових і маминих ровесників, адже їм випало пережити неймовірно важкі дні. Тож і перші мої вірші були про тих, з ким висотав, хто простелював мені дорогу у світ широкий…»
То хто ж він – Василь Олійник?
Народився письменник у селі, в Сівці-Калуській Калуського району Івано-Франківської. Батько був робітником, мати — колгоспницею. Працювали важко і жили нелегко. Але в хаті панувала злагода, тепло, затишок. У нашій оселі, а стоїть вона при самому гостинці, завжди були якісь люди: то дівчата, які поспішали в місто, то поважні ґазди, які приходили до батька на бесіду, то обвішані торбами жебраки, які просили милостиню. І всі щось розповідали, пригадували, а інколи співали. Це зворушувало серце, зачаровувало до самозабуття.
Вірші почав писати в шкільні роки. Тоді, з доброго благословення калуського поета, музиканта і вчителя Йосипа Антоновича Попадюка, з'явилися вони у районній газеті “Зоря Прикарпаття”. Першим поетом, якого полюбив раз і назавжди є Володимир Сосюра.
Після закінчення восьмирічки навчався у професійно-технічному училищі, працював бетонником, слюсарем-вентиляційником, інженером, меблярем. Поступив на факультет журналістики Львівського університету їм. І. Я. Франка, після чого працював у долинській районній газеті.
Вірші друкувалися в обласній та республіканській пресі, колективних збірках творчості молодих “Новоліття”, “Калиновий спів”, “Ранковий клич” альманасі “Вітрила”. В 1981 році вийшла друком перша книжка віршів Стремено”, а у 1992 — “Гармонія площин”.
Жив у Долині, працював у редакції газети “Свіча”.
ЯСНА ГОРА
Є гір багато.
Є вершин немало.
Але ота хоч невисока дуже –
Понад усі захмарні перевали
Очима сонця заглядає в душу.
Її не можна обминути спішно.
Лякливим, непомітним скарабеєм.
За сотні верств,
Як в дні минулі, пішки
Прочани йдуть з молитвою до неї.
Гора, що зветься, наче сонце,
Ясна,
Загляне в очі і торкнеться серця.
І час буденний тут стає
Прекрасним,
Бо все від Бога, все, що світом
Зветься.
Гора, як панна, у святковій ноші,
Їй до лиця і буки, і калина...
А церква в славу оповила Гошів,
В любов Господню
Нашу Україну.
