Без сперечань і всяких там образ,
Я обернулася спокійно і пішла.
А що я мала в той момент відповісти?
Що вже давно не ображаюсь на людей?
Такий в нас час - у душу лиш впусти,
Відразу серце виривають із грудей.
Не помічає щось ніхто своїх гріхів,
Лише за лісом видно, а під носом - ні!
Мене судити має право Бог з верхів,
Але не люди, що самі гріхом брудні!
© Людмила Степанишена
