Кров і лімфа
Кров і лімфа є тканинами, що формують внутрішнє середовище організму. Вони мають рідку консистенцію.
Кров - це рідка сполучна тканина, яка виконує трофічну, дихальну, захисну, видільну і регуляційну функції.
Трофічна (поживна) функція крові полягає в тому, що через неї до клітин організму доставляються поживні речовини, які всмокталися в травному каналі.
Дихальна функція полягає в перенесенні кисню від легень до тканин і вуглекислого газу - від тканин до легень.
Захисна функція забезпечується здатністю окремих клітин крові до фагоцитозу (поглинання шкідливих речовин і мікробів), а також властивістю крові виробляти захисні тіла (антитіла), які знешкоджують отруйні речовини (токсини) і мікроби.
Видільна функція полягає в перенесенні до органів виділення кінцевих продуктів обміну речовин, що утворились у клітинах і тканинах.
Регуляційна функція крові пов’язана з транспортуванням гормонів та інших біологічно активних речовин, що регулюють функціональну активність окремих органів. Регуляція функцій організму через кров називається гуморальною регуляцією.
Загальна кількість крові в організмі людини дорівнює приблизно 7% його маси і за об’ємом складає 5-6 літрів.
Кров складається з клітин (формені елементи крові) та міжклітинної речовини (плазма).
Плазма крові - це колоїдна система, яка містить від 90 до 93 % води і 7-10 % сухої речовини. Із сухої речовини близько 6,6-8,5 % складають білкові речовини, а 1,5-3,5 % - інші органічні та мінеральні сполуки. У плазмі містяться білки, жири, вуглеводи та інші органічні сполуки, а також кінцеві продукти обміну - сечовина, сечова кислота, креатинін та ін., які потрапляють у кров із тканин і з током крові транспортуються до нирок і частково - до шкіри. До білків плазми належать: альбуміни, глобуліни і фібриноген, склад і кількість яких у крові є постійними. Більшість білків плазми виробляють клітини печінки. Фібриноген займає особливе місце серед білків крові, оскільки він має здатність ставати нерозчинним у певних умовах і набувати при цьому волокнистої структури, переходячи у фібрин. Цей процес називається згортанням крові. У плазмі містяться і мінеральні речовини - натрій, калій, кальцій, магній, хлор, фосфор, йод, цинк.
Плазма крові, що позбавлена білків, називається сироваткою. Остання широко застосовується в медицині як профілактичний і лікувальний засіб.
Формені елементи крові - еритроцити, тромбоцити і лейкоцити. З них лише лейкоцити є справжніми клітинами. Еритроцити та тромбоцити - це неклітинні структури живої матерії.
Еритроцити (рис. 6) - червоні кров’яні тільця - найбільш чисельні формені елементи крові. У людини вони являють собою постклітинні структури, що втратили в процесі розвитку ядро і майже всі органели. Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку, період їхнього життя - 100-120 діб. Вони утилізуються макрофагами селезінки і (в меншій мірі) печінки та червоного кісткового мозку. Кожного дня руйнується приблизно 1/100 частина еритроцитів, а за 3 місяці всі еритроцити крові замінюються новими.
Функції еритроцитів здійснюються в судинному руслі. До них належать:
Дихальна функція, яку забезпечує гемоглобін.
Транспортна функція - еритроцити адсорбують на поверхні плазмолеми ряд біологічно активних речовин (амінокислоти, імуноглобуліни, імунні комплекси, деякі ліки).
У нормі більша частина (80 %) еритроцитів має форму двояковгнутого диска. Це визначає світліше забарвлення їх центральної частини, порівняно з периферійною. Середній діаметр еритроцита складає 7,1-7,9 мкм. У міру старіння еритроцитів їх розміри дещо зменшуються.
До складу еритроцитів входить специфічний пігмент крові - гемоглобін, за допомогою якого здійснюється перенесення кисню і вуглекислого газу. В 1 мм3 крові міститься приблизно 4,0-4,5 млн. еритроцитів у жінок і 4,5-5 млн. - у чоловіків. Кількість еритроцитів у крові може змінюватись: у жителів високогір’я їх більше, ніж у тих, що живуть на рівнині, у спортсменів більше ніж у тих, хто не займається спортом.
Тромбоцити (кров’яні пластинки) - без’ядерні дрібні тільця округлої, овальної, веретеноподібної форми. Це найменші формені елементи крові (2-3 мкм), які виконують функції як всередині судинного русла, так і поза ним. Тромбоцити беруть участь у згортанні крові (їх фермент тромбопластин перетворює фібриноген у фібрин), утворюють тромб при пошкодженні судини (пластинки розпадаються, навколо них виникають нитки фібрину). Тромбоцити зменшують проникність стінки судин, мають речовини, які звужують судини
при їх пошкодженні.
В 1 мм крові їх нараховується від 150 до 300 тисяч. Період життя
тромбоцитів складає 5-8 днів. Завдяки властивості склеюватися, в мазках крові тромбоцити зустрічаються групами.
Лейкоцити (білі кров’яні тільця) на відміну від еритроцитів мають ядро. Лейкоцитів значно менше, ніж еритроцитів. В 1 мм крові в нормі їх нараховується 6-8 тисяч. Протягом доби кількість лейкоцитів у крові змінюється в зв’язку з травленням і фізичним навантаженням.
Розрізняють зернисті і незернисті лейкоцити. До зернистих відносяться: нейтрофіли, базофіли і еозинофіли, до незернистих - моноцити і лімфоцити.
Виробляються зернисті лейкоцити в червоному кістковому мозку, а незернисті - в лімфатичних вузлах, селезінці і вил очковій (загрудинній) залозі. Тривалість життя лейкоцитів коливається в середньому від 3-х діб до 6 місяців. Всі види лейкоцитів здатні до амебоїдного руху і виходу за межі судин у тканини. Основна функція лейкоцитів - це захист організму від мікробів та інших сторонніх тіл шляхом фагоцитозу і вироблення антитіл.
Нейтрофіли (нейтрофільні гранулоцити) - найбільш поширений вид лейкоцитів. Вони потрапляють у кров із червоного кісткового мозку, циркулюють у ній 6-10 год, потім мігрують у тканини, де функціонують протягом 1-2 діб. Функції нейтрофілів полягають у знищенні мікроорганізмів і дрібних частинок, їх фагоцитозі і перетравленні. Вони здатні активно рухатись і мігрувати у вогнище запалення. Тому 1.1. Мечніков назвав нейтрофіли мікрофагами.
Базофіли (базофільні гранулоцити) - найменш чисельні серед лейкоцитів. Вони потрапляють у кров з червоного кісткового мозку, циркулюють у ній від 6 год до 1 доби, після чого мігрують у тканини. Базофіли менш рухливі порівняно з нейтрофілами, вони майже не здатні до фагоцитозу. Функція базофільних гранулоцитів полягає у синтезі та секреції біологічно активних речовин, таких як гепарин та гістамін, завдяки цьому вони беруть участь у регуляції процесу згортання крові та в алергічних реакціях.
Еозинофіли (еозинофільні гранулоцити) містяться в крові у невеликій кількості, утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, циркулюють у ній 3-8 год. Після цього вони покидають кровоносне русло і розміщуються в тканинах (переважно в шкірі, слизових оболонках дихального, травного і статевого трактів), де функціонують. Еозинофіли відрізняються від нейтрофілів дещо меншою рухливістю і слабшою фагоцитарною активністю, разом з тим вони беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, алергічних реакціях, у знешкодженні паразитів (гельмінти і найпростіші).
Моноцити - найбільші серед лейкоцитів клітини, округлої форми. Вони утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, де знаходяться від 36 год до 3-4 діб і є ще незрілими клітинами. Функції моноцитів у значній мірі пов’язані з їх перетворенням у макрофаги після міграції із судин у тканини, хоча частково вони можуть реалізуватися і самими моноцитами ще до цього перетворення. До них належать:
Захист і внутрішньоклітинне перетравлення різних загиблих клітин, клітин, що старіють, постклітинних структур (в тому числі формених елементів крові), а також їх фрагментів.
Забезпечення реакцій неспецифічного захисту організму проти мікробів, пухлинних і заражених вірусами клітин.
Участь у специфічних (імунних) захисних реакціях.
Лімфоцити - один із основних видів лейкоцитів. Вони зустрічаються не лише у крові, їх особливо багато в лімфі. Джерелом розвитку лімфоцитів є червоний кістковий мозок і лімфоїдні органи, із яких вони потрапляють у кров і лімфу. Тривалість життя різних субпопуляцій лімфоцитів суттєво відрізняється і може коливатися від декількох годин до багатьох років. За походженням і розвитком лімфоцити поділяють на дві основні групи: В -лімфоцити та Т-лімфоцити. В- лімфоцити відіграють значну роль в утворенні гуморального імунітету (тобто звільняють організм від бактерій, вірусів і т.п.). Т-лімфоцити мають велике значення в утворенні клітинного імунітету (тобто знищенні генетично перероджених клітин власного організму (чужорідних тканин).
Функції лімфоцитів:
Забезпечення реакцій імунітету - специфічного захисту від чужорідних і змінених власних антигенів. Лімфоцити є головними клітинами імунної системи.
Регуляція діяльності клітин інших типів в імунних реакціях, процесах росту, регенерації тканин.
Процентне співвідношення між окремими видами лейкоцитів називається лейкоцитарною формулою. В ряді захворювань характер лейкоцитарної формули змінюється. Тому підрахунок різних форм лейкоцитів має діагностичне значення. У крові здорової людини це співвідношення має такий вигляд: лімфоцитів - 25-30%; моноцитів - 6-8%; еозинофілів - 1,5-5,5%; базофілів - 0,5-1,5%; нейтрофілів - 60-70%.
Лімфа - прозора рідина зеленувато-жовтого або сірого кольору. За своїм складом лімфа нагадує плазму крові, але, на відміну від неї, містить меншу кількість білків. До складу лімфи входять білі кров’яні тільця - лімфоцити і не- велика кількість моноцитів та еозинофілів. В 1 мм лімфи лімфоцитів міститься від 2 до 20 тисяч. Червоних кров’яних тілець у лімфі немає.
Лімфа є поживним середовищем і одночасно середовищем, в яке клітини виділяють продукти свого обміну речовин. Крім того, лімфа має в організмі захисне значення. Кількість лімфи в організмі визначити важко, але вважають, що вона складає 1-2 л. Утворення лімфи відбувається за рахунок рідкої частини плазми крові, яка фільтрується із кровоносних капілярів у тканини, а тоді з тканин - у лімфатичні капіляри. Із капілярів лімфа тече у периферійні лімфатичні судини, далі - у лімфатичні вузли, потім у великі лімфатичні судини і вливається у кров. У зв’язку з цим склад лімфи змінюється. Так, лімфа, що відтікає від шлунково-кишкового тракту, багата на жири, білки і цукри. Лімфа, що проходить через лімфатичні вузли, збагачується агранулоцитами. Тому розрізняють периферичну лімфу (до лімфатичних вузлів), проміжну (після проходження через лімфатичні вузли) і центральну (лімфу грудної та правої лімфатичної проток).
Процес лімфоутворення тісно пов’язаний із надходженням води з крові у міжклітинний простір і утворенням тканинної рідини. За добу у людини виробляється близько 1,5 л лімфи.