ПІЗНЯ ОСІНЬ
Відпалало вже "бабине літо"
Срібним відблиском у волоссі.
Хризантеми карміновим цвітом
Сповіщають про пізню осінь.
Відтягнути від сонечка хмару
Марно хоче стомлений янгол.
Дощ холодний із вітром на пáру
По калюжах танцює танго.
Зажурились дерева безлисті,
Одяг — килимом на дорозі.
Лиш калина в червонім намисті
За усмішку ховає сльози.
Пізня осінь. Слів марних не чую.
Кольорів рожевих не бачу.
Із безсонням частіше ночую.
Без причини, буває, плачу.
Пізня осінь. Морозяні роси.
Плащ туману вдяга світанок.
А тужлива душа ще так просить
Щастя... крапельку... наостанок...
Та зима вже ступає на ґанок
І розчісує білі коси.
Щастя — Марево? Мрія? Серпанок?
Пізно, душенько...
Пізня осінь...
© Ольга Грейнер Савич
