Чомусь, саме зараз, у ці тривожні дні, так гостро хочеться снігу.
Просто щоби він пішов тихо-тихо і накрив землю білою ковдрою.
Хочеться цього зимового дива так, ніби від нього
залежить наш внутрішній спокій.
Я так втомились від гострих кутів, від шуму, від постійної напруги. І хочу хоча б на мить побачити білу тишу, де нічого не болить.
Чому саме зараз мені так потрібен сніг?
Чому я чекаю його майже як добру новину?
Мабуть, тому що сніг - це завжди спогади про мирне життя. Про тишу, в якій чути власне дихання. Про світ, який хоч на хвилину перестає кричати. Сніг глушить звуки. Не лише все навколо, а навіть наші думки. Він падає м’яко, і мозок, втомлений від постійної напруги, нарешті відпускає. Це як натиснути на внутрішню "паузу". Саме те, чого я так давно не відчувала...
А ще сніг дає ілюзію чистого початку. Білий простір завжди говорить про оновлення. Про те, що попереду - нова сторінка, і можна написати на ній щось інше, світліше. Коли бачиш сніг, ніби віриться,
що зміни - можливі, що добро ще повернеться.
Сніг уповільнює рух. І нас - теж.
Ми вже так давно біжимо, що забули, як це - зупинитися і просто подивитися на небо. А сніг - вчить.
Падає так повільно, що хочеш не хочеш,
а сповільнюєшся разом із ним.
І, може, головне - він повертає відчуття дитячої віри.
Тієї, яку війна так безжально відбирає. Коли кожна сніжинка була маленьким дивом, а світ здавався добрим. Ми чекаємо сніг не для краси. А щоб хоч на хвилину відчути: тиша можлива, світло ще падає з неба, а в серці лишилось місце для надії.
Полісько Наталія, з вірою в добре і світле!❄
(Вчора ввечері написала про своє бажання, а вранці подивилась у вікно, а в нас випав невеличкий сніг, дива існують! )
Джерело:
https://t.me/educationwithloven
