Борітеся! Поборете! Вам Бог помагає!
Тарас Шевченко
Зараз, у нелегкий час для нації, кожен із представників педагогічної еліти стає борцем за свободу і вільність на освітньому фронті. Стає поводирем «сліпих» підростаючих поколінь українців. І зараз, як ніколи раніше, виклики високого рівня – формувати пласт справжніх українців, що вміють і бережуть традиції, звичаї прийдешніх поколінь, що знають свій рід і родину. Лише в єдності та консолідації наше майбутнє, де освіта відіграю одну з провідних ролей.
Як зазначав Василь Сухомлинський: «Навчально-виховний процес має, з мого погляду, три джерела – науку, майстерність і мистецтво. Добре керувати навчально-виховним процесом – це означає досконало володіти наукою, майстерністю і мистецтвом навчання і виховання» [5, с. 9]. Тож саме від провідника навчального закладу залежить дуже багато: від мікроклімату в колективі до кінцевого результату – формування конкурентно спроможної самоефективної особистості.
З приводу цього Т. Серджіованні відстоює думку, що «провідники в освіті – це люди, які здатні знайти глибоке значення та цінність у, на перший погляд, звичайних подіях, надати їм важливого значення, далекоглядно сформулювати мету, пояснити її іншим, викликати в працівників готовність та почуття партнерства і перетворити ці якості в організаційні завдання, структури та програми» [4, с. 28].
Проблема провідництва в освіті є малодослідженою, але вона вже на «слуху». І сама ідея провідництва є виправданням суспільства, нації у своїй загальній неспроможності. Потреба у провідниках – це не лише очікування розв’язання ним усіх проблем, захист в обмін на лояльність до нього, це й потреба знайти винного. Провідництва, лідерство є певним затребуваним видом послуг [3]. То ж наша проблема полягає ще в тому, що винного зробити краще провідка-директора, провідника-вчителя чим почати з себе.
Провідництво – це ряд процесів, що включають у себе бачення майбутнього, стратегію його досягнення, донесення цього бачення до інших таким чином, щоб вони повірили. А потім створення такого середовища, яке б мотивувало цих людей і надихало їх на те, щоб зробити це бачення реальністю. І завдання провідництва полягає в тому, щоб створити системи, якими будуть керувати менеджери, або змінити ці системи докорінно, щоб вони адаптувалися до змін поза організацією, використовували можливості, ухилялися від небезпек, підвищували стандарти [2]. Але провідник постане перед наступним викликом – не бажання підлеглих змінювати щось у системі: бо хоч як усі не голосять на весь світ про проблеми освіти, а почати змінюватись не хочуть.
Не забуваємо про те, що ключовим завданням освіти є допомога учням вчитися, тобто ця роль належить учителеві. Проте сучасні освітні системи захаращені всілякими зайвими речами: політичні програми, державні пріоритети, будівельні норми, посадові інструкції, батьківські амбіції. Цей ряд можна продовжити. В осерді повинен бути зв’язок між учнем і вчителем. Якщо його немає, система дає збій [1, с. 84-85]. Учителі-провідники зараз стають перед великими проблемами – відсутність належного рівня освіченості й бажання вчитися. В умовах війни відповідальність за навчання перекладено на батьків, але це не знімає відповідальності зі звичайного вчителя. Через надмірну звітність школи, перенасиченість конкурсами, слабку мотивацію учнів навчати дітей немає коли. На це бракує часу. І тільки природжені жертовні освітні провідники, що кладусь на вівтар усе: час, здоров’я, часом моральну напруженість і фізичну стомленість, несуть на плечах освіту тільки вперед. Не покидаємо надії на те, що такі провідники є, існують і будуть існувати. Бо на таких тримається освітній фронт.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кен Робінсон і Лу Ароніка. Школа майбутнього. Революція у вашій школі, що назавжди змінить освіту / Переклад з англ. Ганна Левів. – Львів: Літопис,Ю 2018. – 256 с.
2. Манусита К. Принципы успеха. Коносуки Манусита; пер. с англ. / К. Манусита. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2008. – 126 с.
3. Провідництво в освіті. Від ідеї до вічності: Колективна монографія / За заг. ред. проф. І. Т. Богданова. Передмова академіка НАПН України В. Андрущенка. – К.: Освіта України, 2017. – 368 с.
4. Серджіованні Т. Керування освітою і шкільне врядування / Т. Сержіованні, М. Барлінгейм, Ф. Кумз, П. Тарстон; пер. З англ. О. Щур. – Львів: Літопис, 2002. – 440 с.
5. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директорм. – К.: Рад. шк., 1988. – 284 с.
